Великий саміт НАТО у Вашингтоні відбудеться 9–11 липня. Радіо Свобода висвітлює п’ять речей, на які слід звернути увагу, коли 32 союзники та кілька важливих гостей збираються в американській столиці.

Однією з головних речей, на які варто звернути увагу під час саміту, є формулювання про перспективи членства України в НАТО в підсумковій декларації.

Розробка цього документу, який зазвичай розтягується на кілька сторінок, триває в штаб-квартирі НАТО в Брюсселі тижнями, і головним яблуком розбрату є те, як саме сформулювати речення щодо шансів приєднатися до військового альянсу. Зараз Україну не запросять приєднатися, це зрозуміло.

НАТО було непохитне, що Україна не може приєднатися до тих пір, поки в країні триває війна, оскільки члени не хочуть бути втягнутими в пряму конфронтацію з Росією.

Можна також виключити деякі креативні, але досить надумані ідеї, як-от дозволити положення про взаємну оборону НАТО, Статтю 5, поширюватися на українську територію, яку зараз контролює Київ, але не на ту частину, яку окупувала Москва.

Чи дійсно Україна наближається до альянсу?

За словами представників НАТО, знайомих із розробкою, ідея полягає в тому, щоб піти трохи далі, ніж Вільнюська декларація з саміту в литовській столиці минулого року. Там новим було те, що союзники визнали, що Україні не потрібен так званий План дій щодо членства (ПДЧ), свого роду «передпокій» до членства, в якому прописані різноманітні реформи, які країна повинна провести перед вступом.

Цей крок фактично став зайвим, коли Фінляндія приєдналася з рекордною швидкістю у 2023 році, а Швеція – роком пізніше, так і не отримавши ПДЧ.

Але насправді мова йде не стільки про реформи. Йдеться про пошук політичного консенсусу щодо того, коли Україна може приєднатися і що говорити тим часом.

У Вільнюській декларації було посилання на саміт 2008 року в Бухаресті, коли Україну вперше запросили приєднатися, а потім було речення про те, що «Україна стане членом НАТО».

Очікуйте щось схоже або навіть ту саму мову і цього разу, навіть незважаючи на те, що, ймовірно, не буде жодних зобов’язань щодо якоїсь дати.

У Вільнюському тексті зазначалося, що «ми будемо в змозі надіслати Україні запрошення приєднатися до Альянсу, коли члени Альянсу погодяться і будуть виконані умови».

Можуть включити в текст два аспекти. Офіційні особи США, як-от держсекретар Ентоні Блінкен, нещодавно використовували термін «міст до членства», коли говорили про Україну та НАТО, тож очікуйте, що це може так чи інакше потрапити до заключного комюніке, навіть якщо це буде незрозуміло, що саме означає ця фраза.

Інше слово, яке також можна включити, це слово «незворотній», що означає, що шлях Києва до членства визначений. Отже, відчуття напрямку є, просто не питайте про часові рамки.

Що отримає Україна?

По-перше, очікується, що на саміті багато союзників оголосить про збільшення двосторонніх поставок зброї в Україну. Питання, як завжди, буде в тому, як швидко озброєння прибуде на поле бою.

Очікується, що на саміті буде присутній президент України Володимир Зеленський, і серед офіційних осіб НАТО є надія, що не буде повторення Вільнюського саміту, на якому він висловив розчарування у твіті перед зустріччю, що Київу не було надано більш чіткого графіку приєднання.

Цього разу є більше реалізму в очікуваннях, особливо враховуючи, що Україна бореться на передовій, а вирішальні президентські вибори в США Штатах відбудуться вже за чотири місяці.

Насправді, два великі моменти, які будуть оголошені на саміті, більш-менш уже узгоджені.

Перший так званий «результат» – це те, що ви б назвали «НАТОвізація» України, допомога та навчання. По суті, тепер військова організація візьме на себе координацію поставок зброї та боєприпасів до охопленої війною країни від очолюваної США групи Рамштайн, об’єднавши понад 50 переважно західних країн, які зустрічалися майже щомісяця з тих пір повномасштабного вторгнення в Україну в лютому 2022 року.

Німецьке місто Вісбаден тепер стане схожим на центр планування як для навчання, так і для доставки зброї з матеріально-технічними вузлами в кількох країнах східного флангу, залучаючи 700 співробітників НАТО та країн-партнерів.

Друге оголошення стосується військового фінансування України. А тут плавають різні фігури. Генсек Єнс Столтенберг спочатку запропонував близько 100 мільярдів доларів США на рік протягом п’яти років. Тепер виявляється, що союзники погодяться на 40 мільярдів доларів США на рік.

Внесок 32 союзників базуватиметься на їхньому ВВП, навіть якщо це ще не повністю вирішено.

Передбачається, що це будуть свіжі гроші для підтримки військових зусиль, але тут є два знаки запитання: чи не буде креативної бухгалтерії від імені деяких держав-членів? Цілком можливо, що дехто спробує врахувати вже надану допомогу у своїх розрахунках або змішати військову допомогу з гуманітарною.

По-друге, це нібито зобов’язання. Це означає, що насправді немає жодної законної вимоги щодо надання цих грошей у майбутньому.

Скептицизм Трампа

Це неможливо обійти. Колишній (і, можливо, майбутній) президент США Дональд Трамп може бути людиною, про яку найбільше говорять на саміті та навколо нього, навіть не будучи там.

Національний з’їзд Республіканської партії, на якому Трампа офіційно висунуть кандидатом у президенти від партії, розпочнеться через чотири дні після саміту. Просто важко не втекти від думки, що саміт НАТО так чи інакше стане частиною президентської виборчої кампанії.

І багато рішень і повідомлень, які пролунають на зустрічі, будуть відповіддю на його скептицизм щодо Альянсу та його прохолодну підтримку військових зусиль України.

Заходи, згадані вище, як-от забезпечення Києва міцною фінансовою основою на наступні роки та інституціоналізація навчання та військових поставок, офіційні особи альянсу назвали «перевіркою» Трампа на випадок, якщо він повернеться до влади та спробує скасувати вже прийняті рішення.

Крім того, є військові витрати європейських союзників, які стали великою проблемою для Трампа.

Раніше він назвав ті держави, які не досягли власної цілі витрат НАТО у розмірі 2% ВВП на оборону, «правопорушниками», і зазначив, що він дозволить Росії атакувати тих, хто не заплатив, поставивши під сумнів фундаментальний принцип НАТО.

У відповідь на це ви почуєте багато цифр про те, наскільки союзники активізувалися за останні роки.

У 2014 році була обіцянка, що через десять років усі члени повинні досягти цілі у 2%. Цю обіцянку не повністю виконано, оскільки 23 із 32 сьогодні тратять два відсотки на оборону.

Але НАТО швидко зауважить, що ця цифра «стара» і що з того часу Європа та Канада додали понад 640 мільярдів додаткових витрат на оборону. Ви також, ймовірно, почуєте, що дані за 2024 рік покажуть збільшення військових витрат на 18% порівняно з минулим роком – найбільше зростання порівняно з минулим роком за десятиліття.

Озираючись на Вільнюс

Окрім Ради Україна-НАТО на рівні лідерів, на саміті відбудуться ще дві повноцінні робочі сесії.

Перша стосуватиметься суті альянсу – по суті, наскільки добре підготовлена НАТО на випадок нападу. Минулого року у Вільнюсі було прийнято низку регіональних оборонних планів, щоб захистити «кожний дюйм території НАТО». Тепер мова йде про перевірку того, чи справді плани працюють – головне, чи є можливості та матеріально-технічне забезпечення.

НАТО має 500 000 військових у стані високої готовності та проводить навчання в масштабі, якого не було з часів Холодної війни.

Але один високопоставлений чиновник НАТО обережно додав: «Якби НАТО атакували сьогодні, все спрацювало б, але частин головоломки все ще немає».

Відзначається, що протиповітряної оборони над східною частиною альянсу не вистачає, але блок також потребує більшої кількості ракет великої дальності та танків, а також потребує оновлення логістики.

Друга сесія буде присвячена Китаю. Хоча альянс все ще зосереджений на Атлантичному театрі, очевидно, що він уважно стежить за розвитком подій у Тихому океані та китайським впливом там – поштовх, який значною мірою продиктований США.

Як і на останніх двох самітах, на зустрічі будуть присутні лідери чотирьох «азіатсько-тихоокеанських партнерів» НАТО: Австралії, Японії, Нової Зеландії та Південної Кореї. Очікується, що буде підписано багато угод про співпрацю в таких сферах, як кіберзахист і безпека на морі.

Що чекає в майбутньому?

Звичайно, всі погляди будуть прикуті до президента США Джо Байдена, господаря зустрічі, особливо після його, як кажуть експерти – «провальної» участі в дебатах проти Трампа.

Перевірка буде величезною і питання у тому, скільки разів і як саме Джо Байден виступить перед ЗМІ.

І хоч Байден не давав прес-конференції на саміті у Вільнюсі, що є незвичним для американських президентів, і навіть не побував на обіді лідерів, на Вашингтонському саміті він зобов’язаний говорити.

З огляду на опитування в ключових штатах, стає зрозуміло, що його радники захочуть, щоб саміт був ретельно організований для нього, щоб уникнути непотрібних неприємних моментів.

Але Байден не єдиний лідер великої західної країни, який бореться за політичне виживання.

Президент Франції Емманюель Макрон прибуде до Вашингтона після вражаючих результатів парламентських виборів, на яких його центристський альянс отримав лише третій результат.

У Німеччині Олаф Шольц і його коаліція також мають намір отримати належну перемогу на національних виборах наступного року, а це означає, що Берлін, Париж і Вашингтон багато в чому представлені політично слабкими лідерами.

Принаймні Сполучене Королівство має мати новоспеченого прем’єр-міністра Кіра Стармера, першого лідера лейбористів на Даунінг-стріт з 2010 року, який матиме солідну більшість у парламенті.

Іншими словами, у нового генсека НАТО Марка Рютте, який офіційно замінить Йенса Столтенберга цієї осені, буде багато проблем.

Столтенберга, генерального секретаря НАТО, який найдовше перебував на посаді та керував Альянсом більше десяти років, не вистачатиме не через його здатність ладнати з більшістю лідерів і досягати консенсусу.

У цьому сенсі Рютте буде чимось на кшталт природного наступника.

Він нещодавно пішов у відставку з посади прем’єр-міністра Нідерландів після 14 років (рекорд) і він звик створювати коаліції. Рютте також трудоголік і прихильник правил, що завжди добре для військової організації.

Схоже, він налагодив мости з попередніми ворогами, такими як прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан і лідер Туреччини Реджеп Таїп Ердоган, і його люблять у більшості великих столиць, зокрема в Берліні та Парижі.

Очевидно, він користується повагою Трампа до такої міри, що його називають «шептуном Трампа». І йому потрібно буде зробити найкращі кроки у своєму рідному місті Гаазі, яке прийматиме наступний саміт НАТО у 2025 році.