Перейти к основному содержанию

Парамедик і скрипаль Мойсей Бондаренко: "Музика на війні додає сил, виступає терапевтом, дає можливість подумати про щось своє, розслабитись"

18.09.2023
Опубликовано в Бизнес

Героя цього інтерв’ю я побачив на заходах VI Міжнародного ветеранського форуму. Молодий хлопець у військовій формі грав на скрипці – і, судячи з реакції глядачів, жодного з них його гра не залишила байдужим. У декого на очах бриніли сльози…

Мойсею Бондаренку – всього 24, але у ЗСУ він вже півтора року; його грою захоплювався держсекретар США Ентоні Блінкен; він брав участь у відбірковому конкурсі Євробачення. А ще це молода людина з принципами і цікавим життєвим досвідом. Про це Мойсей розповів у бесіді з кореспондентом "Цензор.НЕТ".

Парамедик і скрипаль Мойсей Бондаренко: Музика на війні додає сил, виступає терапевтом, дає можливість подумати про щось своє, розслабитись 01

- За побутовим фахом – ти музикант та композитор, за військовим фахом – бойовий медик. То чого у твоєму житті нині більше: медицини чи музики?

- Я призвався 25 лютого, на другий день війни. У медичні сили – тому що зрозумів, що в тому місці, де я почав служити, найкраще, що можна обрати і чого навчитися — це бойова медицина. Яка, до речі, дуже сильно відрізняється від звичайної. Тому я навчився, пройшов курс і став цим займався. Рік прослужив у медичних силах — і навесні цього року перевівся до 59 бригади, до піхоти. Відтоді я займаюсь у підрозділі "Культурний десант" морально-психологічною розгрузкою — для солдатів, офіцерів, всіх військовослужбовців, які зараз працюють. Ми приїжджаємо і займаємося з ними морально-психологічним станом. І тому нині скрипка в моїх руках — набагато частіше, ніж в перший рік служби.

- Тобто ти відчув і зрозумів, що завдяки своїй скрипці і композиторським навичкам можеш зробити для країни більше, ніж у парамедичному підрозділі?

- Якщо бути чесним, правильно сказати, що я нічого не зрозумів і не відчув. Тому що армія – це така штука, де не особливо сильно питають, як ти вважаєш і чим ти будеш більш корисним. Це бачать командири, керівництво. Здебільшого вони вирішують, де ти будеш кориснішим. Але і сам я підтверджую, що дійсно я відчуваю користь, силу і енергію в тому, що я вмію. Звичайно, я дуже радий, що можу використовувати те, чим займався до війни, зараз у медицині. І це всі побачили. Наприклад, на початку службі, з першого дня майже всі зрозуміли, наскільки хочеться ввечері послухати скрипку. І що робили мої побратими? Коли у нас були наряди і треба було стояти на обороні якогось об’єкту, мої побратими відробляли за мене години, хоча я намагався максимально виконувати свої обов`язки. Я їм кажу: "Хлопці, служим всі рівно". А вони кажуть: слухай, я за тебе постою, а ти можеш піти позайматися скрипкою і потім нам ввечері зіграти; ми просто розуміємо, що нам дуже хочеться, а у тебе весь час займає служба.

- От як!

- І командири всі постійно заохочували мене на те, щоб я ще звертався до своєї минулої професії. Вони кажуть: нам це дуже потрібно. У нас у військовій частині, в особовому складі, цього не вистачає. Давай, друже, давай. Я спочатку відмовляв їм; не розумів, навіщо. Не міг повірити, що люди готові вдвічі більше попрацювати, щоб я міг позайматися, згадати пальцями, як то грати на цій скрипці. Заради чого? Щоб потім почути її.

- Мойсею, взагалі-то вважається, що на війні гітара монополізувала музичний простір. В цьому контексті ти можеш якось постояти за скрипку. Вона на другому місці у хіт-параді улюблених інструментів на війні?

- (Сміється). Насправді, гітара по-кіношному, у візуальному плані більш підходить до війни. Тому що всі звикли, що є хлопець, який грає на гітарі і всі співають. Але сучасна війна — зовсім інша. І задіяні інші інструменти — і в зброї, і музиці. Хоча я сам здивований, що скрипка взагалі у цій війні може звучати.

І найголовніше. Є така єврейська приказка, що в єврейських сім’ях завжди віддавали дітей на скрипку. Бо що б не сталося у війні – війна, голод – скрипочка, вона ж маленька, завжди може бути за спиною… І так воно і склалося: скрипка була зі мною постійно, я її ніколи не відпускав, і вона була зі мною. І скрипка ось так сильно стала в нагоді на війні. Вона дуже зручна, маленька, я її не відпускаю. Будь-яка можливість – і я її дістав, маленько підстроїв…

- Це не контрабас із собою перевозити кудись.

- Абсолютно. Це дуже зручно. Тому в цьому плані скрипка потужно працює на війні.

- Цікаво, що ти заговорив про ці стереотипи, про єврейську дитину і те, як її традиційно віддають на скрипку. Я б додав ще шахи і фізики до цієї штуки. То хто тебе заохотив до скрипки?

- Можливо, це нереалістично прозвучить, але я дуже сам просив. В тому селі, де я народився, на Дніпропетровщині, нічого не було. Ми хлопцями окрім футболу нічого не знали. Тому якось я зрозумів, що було б непогано чогось навчитися. І перша ідея, яка мені в голову прийшла, — я побачив у старших хлопців, що можна навчитися грати на гітарі, і це трошки тобі сприяє спілкуванню з дівчатами. Це дуже класна навичка.

Підходжу до мами, кажу: дивись, дуже сильно хочу в музичну школу! А вона, ця школа, одна на весь район, досить далеко від нашої хати. Мама каже: сину, грошей немає, нічого немає, ти сам все знаєш, тому вибачай. І я ходив, просив, просив, просив… А потім — сам пішов в цю музичну школу і домовився, що через те, що у нас багатодітна сім’я, четверо хлопчиків, мама одна, мене візьмуть за 20 грн в місяць.

- От молодець!

- 20 гривень! Прийшов щасливий додому і кажу: мамо, 20 гривень, я вважаю, що ми це абсолютно потягнемо. А вона така: добре, все. І відвела мене до музичної школи. Я пройшов всі тести. І там був завуч школи, який приймав ці тексти, і він що каже? Ти Мойсей? – Так. — Каже: ти ж на гітарі хочеш навчитися? – Так. –Ні, на гітарі багато хто грає. І багато хто з хлопців вміє грати на гітарі, а на скрипці – мало хто.

- Свята правда.

- Потім він побачив, що я — шульга. Для нього це стало ще однією зірочкою, знаком про те, що мені більше підходить скрипка. А він єврей, дуже добра людина — і от він мене вмовив піти на скрипку, бо це більш унікально і цікаво. І знаючи мою ціль — що я хочу спілкуватися з дівчатами — він каже: скрипкою ти будеш більше дивувати людей, ніж гітарою, тому давай на скрипку. І так я пішов на скрипку.

- Знаюча людина, цей завуч. Слухай, у тебе колоритні ім`я-прізвище – Мойсей Бондаренко, Я вірно розумію, що, хтось в сім’ї єврей, а хтось – українець чи українка?

- Так. Батько — чистокровний українець. І дідусь, і прадід, дуже багато чого робили в Україні. Дуже освічені і потужні люди. На жаль, я їх не знаю; батько помер, коли я народився. А по маміній лінії я — єврей. Мати — християнка, і батько теж християнином був.

І мама з татом 7 дітей до того – "нормально" назвали: Дмитро, Володимир. А мене назвали: Мойсей. Я якось у мами питаю: знаєш, мені дуже подобається моє ім’я, воно завжди допомагало мені по життю, але, мам, чому? — Дивись, ти останній, ти наймолодший і я не мала тебе народжувати. У мене проблеми були; перед тобою я братика народила через кесарево — і мені заборонили більше народжувати. Але так вийшло, я завагітніла тобою.

- Справжня драма.

- І мамі запропонували зробити аборт, адже могли статися дуже великі проблеми: хтось міг померти під час пологів – або мама, або дитина. Це дуже небезпечно. Але мама вирішила, що все зробить, як завжди. Просто виносить і народить мене. І якщо я народжусь і все буде добре, то вона обов’язкове назве мене християнським ім’ям, щоб віддячити богу за таке диво, яке в її житті сталося.

Так і сталося. Все пройшло чудово, я народився. І мама виконала свою обіцянку, і назвала мене Мойсей.

- З твоєї сім’ї ти єдиний, хто воює зараз?

- Мій найстарший брат в 2014 році пішов воювати. 2 роки відвоював. Отримав деякі навантаження, які вплинули на його ВЛК — і його списали. Він непридатний, але 2 роки віддав у цій війні.

Потім на фронті опинився я, а зараз пішов один з братів, який переді мною народився. Тому зараз два брати з нашої сім’ї не воюють, а два – воюють.

- Мама за вас сильно переживає?

- Дуже сильно — але я їй просто нічого не розказую. Я так завжди роблю. Так набагато простіше. Завжди їй кажу, що я в далекому-далекому тилу, і все, що мені потрібно, — це тільки їсти і спати.

- Судячи з того, що ти брав участь у відборі на Євробачення і їздив до Сполучених Штатів з делегацією ветеранів, твоєї командування вважає головною твоєю зброєю на цій війні саме твою скрипку і талант. Скажи, що ти відчув, коли твою гру оцінив Державний секретар Сполучених Штатів пан Блінкен?

Powerful words and music by Ukrainian musician Moisei. When you hear him play, you understand why Ukrainians will never stop fighting for their freedom and independence—and why we must support them. pic.twitter.com/hPou26PpeO

— Secretary Antony Blinken (@SecBlinken) May 24, 2023

- Я прокинувся зранку — і просто побачив відмітку, інтерв’ю 20 хвилин відео і опис англійською (яку дуже погано знаю). Одразу в перекладач забив цей текст, щоб зрозуміти, що він написав. Я дуже сильно зрадів, але не подав емоції. Тому що, якщо чесно, не дуже в такі речі віриться одразу. Це просто великий контраст, коли така людина звертає увагу.

Але я дуже радий, що в принципі звернули на це увагу. Тому що, напевно, одна з основних задач існування такого бійця – це звернути увагу. Мені так здається. Це спрацювало – і я був дуже радий. Одразу написав ветеранському фонду, що дуже вдячний їм, що так все вийшло, — і теж їм скинув це посилання. Всі дуже сильно зраділи. Класно, що ця поїздка, окрім того, що стала продуктивною і робочою, ще й принесла якісь плоди і після завершення.

- Тобі доводиться виступати близько до бойових дій. Який в тебе рекорд у цьому плані?

- Рекорд — 900 метрів. Ми зі всіма роззнайомилися, я був такий щасливий побути з ними разом той період! На жаль, пізніше багато з тих хлопців, з якими тоді я мав можливість посидіти, пограти на скрипці, поспілкуватися, поспівати — вже не стало.

- Без зайвих деталей, на якому напрямку бойових дій ти тоді перед ними виступав?

- На Запорізькому напрямку.

Парамедик і скрипаль Мойсей Бондаренко: Музика на війні додає сил, виступає терапевтом, дає можливість подумати про щось своє, розслабитись 02

Парамедик і скрипаль Мойсей Бондаренко: Музика на війні додає сил, виступає терапевтом, дає можливість подумати про щось своє, розслабитись 03

Фото: Артем Познанський

- І що саме тебе тоді просили зіграти? Яку музику загалом просять виконувати?

- Не повірите, але мене просять зіграти будь-що. Для них важлива сама суть — в можливості почути скрипку, музику. Фортепіано у нас також є, з нами їздив піаніст. Ми все це привезли – і було помітно, що хлопці просто хотіли це почути, побути в цьому, уявити, що вони на якомусь концертному майданчику; що це не якесь піаніно на задрипаному "нулі", а десь в концертному залі. Тобто уявно трошки побувати вдома.

Так що з конкретних музичних творів ніхто нічого не просить. Просять тільки "ще" — і, в принципі, неважливо, що саме. Я просто граю те, що мені подобається, і те, що, я знаю, сподобається хлопцям. Вони ж теж кайфують від того, що бачать: о, хлопці стараються, віддаються. Вони це відчувають.

Парамедик і скрипаль Мойсей Бондаренко: Музика на війні додає сил, виступає терапевтом, дає можливість подумати про щось своє, розслабитись 04

Фото: Артем Познанський

- Добре, а що ви граєте найчастіше?

- Я дуже люблю грати українські народні пісні. "Ніч яка місячна", "Чорнобривці"…Українські пісні, слова яких усі знають. "Одна Калина"…

- Знаєш, що я помітив? Цим українським пісням ти надаєш своє прочитання. Це схоже на те нове трактування, що її надав "Червоній калині" Андрій Хливнюк з "Бумбоксу". І нині дуже багато людей сприймають цю пісню саме в цьому трактуванні.

Але питання в мене інше: для чого взагалі на фронті музика? Частково ти уже сказав: щоб люди могли собі уявити мирне життя, сидячи 900 метрів від обстрілів. А ще для чого музика на фронті? Розумію, що відповідь на це питання варте окремої дисертації. Але спробуй відповісти одним-двома абзацами.

- Та вона і не потрібна. Можна і без неї. Як би це не звучало грубо. Хлопці все одно будуть стояти, все одно будуть іти. Все одно будуть працювати, як би тяжко не було. Взимку в холоді, влітку – в спеку. Все це буде працювати. Але музика – вона додає сил, це 100%. І ще – виступає терапевтом. Вона дає тобі можливість подумати про щось своє, розслабитись. Вона дуже відволікає твій мозок від постійної рутини. Тому що військова справа у військовий час – це дуже сильна рутина і велика напруга на мозок. Тому музика дарує тобі відпочинок. І вже такий відпочинок дає бійцеві сили завтра зробити більше, ще й з хорошим настроєм.

Парамедик і скрипаль Мойсей Бондаренко: Музика на війні додає сил, виступає терапевтом, дає можливість подумати про щось своє, розслабитись 05

- Від початку війни яку музику ти сам слухаєш найчастіше? Скажу про себе: я півроку міг слухати лише інструментальну музику – бо голос мені різав слух. І тільки потім потихесеньку став переходити до якихось звичних для себе музичних форм. А як в тебе?

- У мене здебільшого — інструментальна музика. Не тому що я скрипаль — просто інструментальна музика різко дає тобі свободу. Тому що у неї немає тексту, конкретної історії, яку несе автор, співаючи слова. Інструментальна музика дає тобі можливість подумати про щось своє. Фантазувати, трішки тренувати мозок. Не занурюватися в якісь конкретні точкові ситуації, які в піснях оспівує автор.

З класики дуже люблю всі "капризи" Паганіні. Із сучасної — дуже талановитого французького композитора Яна Тірсена. У нього дуже багато класної музики – скажімо, це він, написав музику для фільма "Амелі". А із попси – дуже люблю бельгійського співака Stromae, Coldplay.

- Ти вже брав участь у відбірковому конкурсі Євробачення, був десь у середині "турнірної таблиці". Хочеш спробувати знову?

- Ви не уявляєте, але щойно перед інтерв’ю побачив новину про те, що відкривається черговий відбірковий етап — тобто скоро будуть приймати заявки. І я сиджу такий, думаю: а чи є у мене ще щось, що я міг би дати? Тому що мене в принципі не сильно хвилює емоційно і психологічно, що я брав участь і що в мене не вийшло так, як я хотів. Це все не має для мене значення зараз. І я думаю: так, а чи у мене є ще щось, що я можу дати. Я, напевно, не скажу, тому що я ще не вирішив. Не знаю, що я хотів би туди відправити. Це ж усе починається від заявки, від пісні. Декілька я вже написав. Що ж, можливо, і спробую!

- У твоєму рідному селі Красноіванівка, що на Дніпропетровщині, ти місцевий селебріті?

- (Посміхається) Скоріш за все, так. Хоча точно не знаю, насправді я там дуже давно не був. Насправді у мене була ідея на 1 вересня туди з’їздити. Там діти ще є. Треба туди завітати. Хоча взагалі-то я не спілкуюсь ні з ким звідти. Маму, слава богу, за кордон відправили…

- Ти холостий? Частині наших читачок відповідь може бути цікава.

- Де ж я холостий? Я бойовий. (Сміється). А якщо серйозно, то в мене є дівчина.

- Останнє питання. Скажи, ми переможемо у цій війні?

- Так… уже негарно, що я таку паузу утримую. Знаєте, я просто не бачу сенсу в таких питаннях.

- Це, до речі, теж гідна відповідь – але зазвичай наступним питанням у мене йде: а чому ми переможемо. Тому на перше питання відповідь "ні" — не передбачена.

- Я достатньо фантазійний в цьому плані. Люблю фантазувати: а якби отак? Тому можу сказати, що є варіант, де ми не переможемо. Але цей варіант в даному випадку — настільки нереальний… Чому? Ви самі бачите, що сталося з нашою країною. У нас дуже тяжкий стан; для такої країни, як ми, війна — це величезне навантаження. Ця махина під назвою Росія наскочила просто зненацька — і таких потужних ударів завдає кожен день! Але ми це витримуємо — і саме це підтверджує те, що уже неможливо програти. Тобто чисто прагматично поразку ще можна було припустити на початку. Ми ж люди, розуміємо, що реально можемо програти, якщо зараз складемо зброю. Тоді вже завтра не буде обстрілів, нічого не буде. Війна закінчиться. Ми можемо покласти зброю – і все, буде мир. Правда, не буде більше ані нас, ані мови, культури, ані наших людей.. І от за те, щоб усе це зберегти, ми і боремося — і дуже потужно! Тому я вважаю, що ми переможемо. Поки не опускаємо руки, поки не здаємося. Хоча треба зрозуміти, що війна може не закінчиться через рік і через два. І все поки залежить тільки від нас.

Редакція дякує Українському ветеранському фонду за допомогу у підготовці матеріалу.

Євген Кузьменко, "Цензор.НЕТ"