У свої 59 років Ігор Дідух виконує бойові вильоти. Про те, як повернувся із цивільної авіації у військову, про повітряні операції і роботу пліч-о-пліч з удвічі молодшими колегами, про те, як спілкувався з росіянами у перші дні повномасштабного вторгнення і мобілізацію розповів в інтерв’ю Анні Мірошниченко. Ексклюзивна розмова у програмі "Хто з Мірошниченко?" — далі.

-Мене звати Дідух Ігор Миколайович, мені 59 років. Я пілот вертольота МІ-8. До війни я був цивільним пілотом вертольота МІ-8, працював у таких країнах, як Афганістан, Судан, в Індонезії при пожежах. На даний момент так життя склалося, що я зараз у Збройних силах України, в бригаді армійської авіації на посаді командира вертольота. Досвід набувається з часом, досвід із училища пригодився і у військовій частині, в якій починав служити, і в цивільній авіації цей досвід досить-таки добре пригодився.

На даний момент я вважаю, що старше покоління, звичайно, має дуже великий досвід і може поділитися на сьогоднішній день з молодим поколінням. Скажімо так — вони нам довіряють, а ми їм довіряємо. В нас дуже потужна молодь, дуже. Це дуже хороші, позитивні хлопці, це справжні патріоти України. Як на мене, я напевно що відповім за старше покоління, з яким я починав служити під час війни, цієї, 2022 року, це в мене дуже позитивні друзі були. Вони є, просто підійшов вік 60-річчя і вони звільнилися з армійської авіації, зараз вони на другій пенсії, це такі друзі як Микола Іванович, Олександр Володимирович, це такі потужні люди, яким зараз більше ніж 60 років, але вони в перший день вторгнення росіян на нашу територію не задумуючись пішли в лави Збройних сил і відразу усі в один день з’явилися на порозі нашої військової частини. Всі були патріотами. Вони відчайдушно воювали, вони відчайдушно виконували всі свої обов’язки. Звичайно, такі люди, з якими мені приходилося воювати, вони приклад для нашої молоді і це дуже добре.

-Я не можу вас назвати старим поколінням, ви мені такий завзятий, молодий і сучасний…

-Це вам так здається, інколи треба дивитися в паспорт. Ми розуміємо, що 59 років це такий вік, потужний. За всю історію цієї війни, з 2022 року, скільки не ставило нам командування бойових задач, ні один пілот, ні один, не молодий, не старшого покоління, не середнього покоління, жоден не відмовився, будь він хворий, будь він з температурою — нема питань, поставлена задача і екіпаж підіймається в повітря і виконує свої задачі. Це, напевно, патріотизм, це напевно найсильніше, що є в нашій людині. Ми воюємо не за гроші, ми воюємо за свої родини, ми воюємо за країну. Ми ні на кого не нападали, абсолютно, це просто ворог підступно завдав нам удару, і ми просто себе обороняємо. Нам не потрібні чужі території, нам просто потрібно ворога вигнати до кордону 1991 року і на тому війну можна буде зупинити

-Бойові вильоти у вас одразу почалися, на початку повномасштабного вторгнення

-Я прийшов у частину, не буду вказувати число, наприклад, я сьогодні прийшов, а наступного дня вже вилетів. Ніхто не думав тоді, не думали ні про що, треба було просто виконувати завдання, командування ставило задачу, її бездоганно виконували, спочатку працював на Донецькому напрямку, потім на Херсонському напрямку, потім на Харківському напрямку. Найцікавіший епізод, напевно, стався у нас на початку війни. Тоді у нас такої логістики не було стабільної, і ви собі можете уявити, що екіпаж летить на виконання бойового завдання. Командиру 57 років, правому пілоту 21 рік, він тільки після училища, 4 місяці минуло після його випуску, і борт-інженеру 23 роки — оце команда летить на удар, і всі ми летимо, виконуємо перший удар. Це просто було неймовірно потужно. Ти не відчував різниці, що правому пілоту 21 рік, що командиру стільки, що борт-інженеру стільки. Ти настільки був упевнений у них, ти настільки відчував якусь гордість, що ти разом із командою виконуєш це завдання.

Я пам’ятаю, ми виконали маневр, відстріляли по цілі, пішли тільки розвертатися і з нашої сторони, по нас виходить ракета. Випуск виконали з землі. Це просто, як то можна сказати, це просто включилася життєва пауза. Ти бачиш вихід із землі, бачиш вспишку. Все життя зупинилося на паузі, можливо 1-2 секунди, але пролетіло життя перед очима і тільки тоді подумав — тільки почалася війна, а тебе вже немає… Якось дивно було. Потім пауза відійшла і ми зрозуміли, що ракета просто по нашому ворогу була випущена, просто вони нас захищали. Потім видихнули. Це не передати, життя пролітає за 1 секунду, життя пролітає і цінність життя теж пролітає за 1 секунду.

-Ми до інтерв’ю з вами говорили про те, наскільки дороге задоволення нам воювати з росіянами, зокрема і використовувати наші вертольоти.

-Це надто дороге задоволення, я вам хочу сказати, тому що на сьогоднішній день підготовити одного пілота коштує великих грошей, процес виконання польоту теж займає дуже багато фінансів. Це дороге задоволення. Взагалі, війна дороге задоволення, якщо відверто казати, не має значення чи з нашого боку, чи з їхнього боку. Вертольоти у нас не нові, але наскільки це можливо — наші інженери, наші командири довели ту техніку до максимальної комплектації і на тих вертольотах ми виконуємо всі бойові задачі, які нам ставлять. Можливо, ми з тих вертольотів більше витягуємо, ніж вони можуть. Якби мені раніше, років 30 тому сказали, що вертоліт може зробити, я б дуже засумнівався. На сьогоднішній день ця машина бездоганна, скільки вона вже літає.

-А на новому на чомусь хотіли б, на сучасному політати?

-Я думаю, це перспектива для нашої молоді. Я б дуже хотів…

-А ви б не сіли?

-Я думаю, що таке старе покоління, треба поступатися молоді і я б дуже хотів, щоб наша молодь літала на більш сучасних вертольотах, врешті- решт, наша молодь того заслуговує, я сподіваюся, що в нас будуть і Apache, Hawkи і різна техніка.

-Як ви налаштовуєтеся на успішний виліт?

-Я думаю старе покоління, молоде покоління теж вчиться, ми віддаємо дань нашому вертольоту, ми його просто голубимо — ти, сонечко, довези нас назад додому, щоб ми виконували задачу бойову і повернулися всі живі. А екіпажу завжди говорю — друзі, все буде нормально, ми всі повернемося. Це дуже важливо, ця фраза, я ту фразу постійно говорю. Пам’ятаю, такий був випадок, що ми летимо і вже до цілі залишається.. а борт-інженер сидить і слухає, потім розказує, коли ж командир скаже — "хлопці, все буде нормально, ми повернемося". І коли та фраза прозвучала, каже, я відчув спокій такий, що командир сказав ту фразу. Був такий в мене випадок, що ми летіли на виконання бойової задачі, як правило літаємо тільки в парах, щоб простому громадянину зрозуміти це два вертольоти, один попереду, інший позаду, і от я лечу позаду. Попереду летить командир екіпажу, вслухайтеся в цифри — йому 30 років, правому пілоту 22 роки, бортінженеру 30 років. Це вони летять. Звичайно, ти дуже переживаєш за цих дітей, бо це діти летять в тебе попереду і в твоєму екіпажі, якраз так вийшло, що в моєму екіпажі всі старі ветерани зібралися. Правий пілот з "українських вертольотів" Василь Олексійович, і бортінженер Олег теж з "українських вертольотів" і от в момент пострілу, коли ми зробили маневр, вистрілили і в нас відмовив один двигун. Це, звичайно, був шок, але це була секунда. Далі всі спеціалісти усі грамотні, екіпаж так грамотно працював, що просто чудово, я їм дуже вдячний, дуже-дуже, вони заслуговують сильної-сильної поваги, так що завдання ми тоді виконали і повернулися всі живі-здорові. Це найголовніша задача — всім повернутися живими-здоровими, бо кожного чекають родини вдома.

Я ніколи не кричу, хоча я така, шумна людина. До екіпажу я ставлюся, як до рідних, я не бачу різниці, в нас дійсно в екіпажі літають і командирами літають, в нас полковники літають, майори, підполковники і нічого дивного немає в тому, але я думаю, що в екіпажі всі на рівному. Звертаються по імені, буває таке, що дядько Ігор скажуть, нічого дивного немає, це війна, так складається, але це по-родинному. І, звичайно, коли ми прилітаємо теж бортінженери і наземний склад вони дуже раді нас бачити, що ми повертаємося всі, що ми вилетіли на задачу, певна кількість одиниць техніки, вона і повертається. Так що ми теж свого роду дякуємо технікам за те, що вони готують для нас цю техніку.

-Працюючи за кордоном, ви колись припускали, що ви в 59 років будете літати, нищити росію і те, що взагалі вам доведеться воювати із російською федерацією?

-Я ніколи не міг в це повірити, але бачите, як склалось життя. Ворог підступний дійсно напав, дійсно так брати-брати, сестри-сестри, а вийшло як? Просто ми отримали удар в спину, та й все. Ніколи я не міг подумати, що я ще вернусь в армію, я вам ще скажу, відвертіше, якби не ці обставини, я б ніколи не повернувся, але життя вносить свої корективи, маємо що маємо.

-Як думаєте, на скільки часу росії вистачить, щоб воювати? Всі ж говорять про те, що це війна надовго і невідомо, коли закінчиться, навіть якщо буде якась пауза, росія знову повторить.

-Я думаю що треба цю війну на сьогоднішній день вже закінчувати. Тобто, ця війна має закінчитися нашою перемогою, це однозначно, це навіть не обговорюємо, тільки нашою перемогою. Ми ж нічого не хочемо, ми хочемо тільки вернути нашу територію і все, ми ж на них не нападали, вони нападали, ми їм лиха не робили, вони нам лихо зробили, але якщо послухати, наприклад, Інтернет, якщо почитати Фейсбук, якщо почитати Тік-Ток, ви подивіться, люди зомбовані, у них просто зомбована психіка і вони вважають, що це ми на них напали, це маразм такий… Ми з НАТО воюємо. Вони жодного солдата НАТО не бачили в очі… Ми воюємо з Європою — ні одного європейця немає. Слухайте, ми, українці, потужні люди, ми захищаємо свою країну, ми б’ємся, ми любого переможемо, хто на нашу землю прийде, це не обговорюється.

-Як ви оцінюєте російських льотчиків? Які вони були на початках? З огляду на те, що вам 59 років, вочевидь ви знаєте, можливо, навіть когось із російської школи льотчиків?

-Я вам так скажу, я з армійської авіації, наприклад, з вертолітної, я нікого не знаю пілотів, але я дивлюсь, що і в них пілоти закінчуються, що теж у них старше покоління починає літати. Теж я відчуваю, що не так в них все добре, як хочеться. Ви запитали про пілотів, з якими я працював, я вам скажу, пілоти, з якими я працював до початку війни. Коли почалась війна, звичайно, ми переписувалися з ними три дні, щоб ви просто це розуміли. Три дні, ви розумієте, які були шалені втрати у нас, це шалені. Що я міг москалям написати? Я чітко написав, слухай, так і так, не може так бути, це ж ви на нас напали. "Да успокойся, да все там закончится" — така відповідь.

-За три дня?

-Не за три дні. "Та все там закончится, все будет нормально, ми горілки попьем и сала поедим". То я йому тоді відповів, що на Красній площі ми дійсно попьєм горілки і поїмо сала, це було даже написано в Фейсбуці. Ще фраза звучала — куда русский корабль іде. Послали його. Друга людина мені теж подзвонила — "Что там у вас творится?". Що-що, ваші напали, кажу, на нас. Ваші, кажу, війська вбивають мирне населення, наші діти гинуть, наші жінки. "Да ты что? Бери семью, приезжай ко мне! Я поляну накрою". Да нахєр ти мені зі своєю поляною нужен. Це, до речі, афганець. Що ж ти за афганець, якщо не можеш зробити нормальний висновок? "Да что ты, да успокойся". Був за русским кораблем посланий. Більше я не спілкуюся з росіянами. Ще хочу додати, що мене дуже підтримують і цікавляться моєю конкретно долею правий пілот з Естонії, він цікавиться, командири вертольотів з Казахстану — вони цікавляться.

-А росіяни зараз вже не пишуть вам нічого?

-Взагалі. Це 4-5 день і з того часу немає ніяких, та я й не хочу. Там немає з ким переписуватися.

-Якби ви зараз зустріли російського льотчика?

-Я б йому руки не подав, при нагоді я б його… Якби він був на моїй землі — я б його вбив, якось так. Без задоринки.

-Як загалом професійність російських льотчиків ви оцінюєте, якщо відкинути?

-У них непогана техніка, у них і вертолітний парк набагато кращий. Нам би теж для армійської авіації не помішало і дронів, щоб ми теж оновили свій парк, наразі поки що очікуємо, ми надіємося, що наші партнери, наші союзники європейські, друзі, наші американські друзі, канадські друзі допоможуть. Я дуже хочу подякувати їм за ту допомогу, яку вони на сьогодні нам приносять, так що щира їм подяка. Я так скажу відверто, що забезпечення в армійській авіації на сьогодні цілком достойне, повірте мені, у нас пілоти забезпечені і технічно на вищому рівні. Також у нас є волонтери, які донатять, вони не афішують.

-Якісь фонди вам допомагають?

-Так, є дуже потужний фонд Сергія Притули, я хочу сказати, що захисні шлемфони вони нам такі придбали і поставили в частини, ми їм дякуємо, взагалі не тільки їм, а всім волонтерам щира-щира подяка за вашу підтримку. Саме найважче зараз хлопцям, які стоять на передку. Я думаю, що найкращі донати, найкраща допомага хай би йшла туди, на передок, тим хлопцям, які зараз сидять в окопах, які зараз мерзнуть, вони молодці, вони сила, вони наші красавчики, гордість України, вони молодці.

-Якби у вас була можливість, ви б могли якось інтенсивніше підтримувати хлопців з неба, які зараз на передку?

-Так скажемо — на початку війни ми їх постійно підтримували, проривали фронт, де тільки проривали, ми підіймалися, виконували задачі, ставили постійно. Ми дійсно їм дуже допомагали, та й відчуваємо, як ми виконуємо задачі бойові, ми повертаємося, ми туди летимо, як вони радісно, що відчувають, що у них є підтримка з повітря, що ось працює армійська авіація, ось ці гелікоптери дають жару москалям.

-Великі надії покладаємо на F16, постійно говоримо про них, коли вони будуть, що наші пілоти навчаються, є терміни, в які закінчаться ці навчання. Поясність людям, якщо у нас будуть ці F16, то що?

-Давайте так скажемо, F16 це дуже велика підтримка для наземних сил, це дуже велика підтримка особисто для нас, тому що як ми підходимо до лінії фронту нас завжди зустрічають винищувачі противника, які готові нас.. Мають озброєння повітря-повітря і вони можуть нас елементарно збивати. Якщо буде F16, а дальніть локації у нього набагато більше, напевно на десятки кілометрів більше, а це вже є великий плюс, якщо вони будуть висіти над нами, а ми під ними, тобто набагато швидше ворога вичислять і за допомогою свого озброєння можуть його знищити, якось так, по-простому, але так.

-Знаєте, коли я бачу, що в Фейсбуці прізвище або фото молодого льотчика дуже щемно, важко дивитися на це…

-Саме страшніше те, коли ти п’єш каву в класі, спілкуєшся з людиною, ідеш на бойовий виліт, а людина не повертається, це дуже страшно. Ти розумієш, що ти не тільки втрачаєш близьких людей, ти втрачаєш пілотів, ти втрачаєш нашу гордість. В нас є втрати, але я думаю, що в російської армії набагато більші втрати, в рази. Принаймні я так думаю. Чому? Коли виконуємо бойове завдання ми стараємося все прорахувати: і їхні РЕБи прорахувати, і їхнє ПВО прорахувати, інколи у нас виходить це, інколи не виходить, але самі розумієте, локація у них теж постійно міняється, та й командування надає розвіддані. Ми все використовуємо, так що і командування можна так сказати постійно триває нас на контролі, зайвих небезпечних вильотів ми стараємося не робити. За що їм дякуємо, за підтримку і за порозуміння, бо виконати політ ціною власного життя це безглуздо. Треба виконати завдання, знищити ворога і повернутися живими.

-Буває таке, що сльози і відчай?

-Буває. Сльози є, відчай є. І є мотивація. Ти розумієш, що ти втратив товариша бойового і маєш за нього помститися, це мотивація дуже сильна. Але це не тільки за товариша, це за тих людей, за тих дітей, за те старше покоління, яке зараз загинуло, яке без житла залишилося, без домівок, скільки людей виїхало, скільки сімей розвалилося, скільки людей загинуло, скільки житла знищено, люди зараз… За тих людей ми воюємо, за тих. Просто задача стоїть як — вигнати того ворога з нашої території. Все. До 1991 року і їх знати навіть не хочу. Я особисто говорю.

-Знаєте, вам 59 років і ви пішли воювати. У нас зараз обговорюється закон про мобілізацію, ви бачите, у соцмережах відбуваються скандали — хто має воювати, хто не має. От вам 59, ви пішли. А хтось виїхав за кордон, а хтось жодної копійки не дав Збройним силам України і вам зокрема.

-Я вам так скажу — кожна людина має приймати рішення індивідуально. Одна боїться, одна втікає, друга навпаки, патріот, вона іде. Третя є така, що думає — а для чого я там буду воювати за когось, хай хтось за мене повоює. От тут є різниця між людьми. Просто хочеться, щоб наші українці зрозуміли що мобілізація рано чи пізно все одно необхідна буде, тому що хлопці, що зараз на передовій, вони рано чи пізно стомляться, вони вже стомлені. Ви зрозумійте правильно, якщо людина не піде воювати, якщо не буде Збройних сил України, то не буде України взагалі. І те населення, яке думає, а, ворог прийде, та зі мною нічого не станеться, я ж тут.. десь на роботу ходив чи щось виконував, а ворог прийде і не буде дивитися чи ти щось робив. Він просто знищить та й все. Їхня яка задача — знищити взагалі ту Україну, стерти з лиця землі та й все. Щоб просто нас остаточно не було, не існувало. Скільки раз нас росія підставляла? Бачите, знову ж таки дуже шкода, що в нас немає ядерного озброєння, дуже шкода, дуже шкода, що ми віддали ядерну зброю ворогу. Ті ж самі ракети, які зараз по нас прилітають.

-А чому так сталося, як думаєте?

-Це треба до керівництва країни звернутися в ті часи. Це 1991-1992 рік, можливо ми тодбі не правильний крок зробили. Якось так, але український народ вибирав сам своє майбутнє. Він вибрав те, що вибрав. Зараз треба згрупуватися і просто досягти своєї цілі — визволити Україну і забути про росію назавжди. Можливо, назавжди, можливо на 50 років. Молоді хлопці, потужні пілоти, найкращі пілоти, я хочу про пілотів ще сказати — це найпотужніші, найкращі. Вони молоді, в нього може рука трястись на планшеті, але він іде в політ, ніхто ніколи не відмовився від польоту. Кращих пілотів, я думаю, ніде в світі немає як наші. Відважні. Красунчики. І ще хочу сказати який відбиток війна робить на обличчях наших пілотів — їм по 23-24 роки, а в них сивина в голові. Я сивий весь, а їм 23-24 роки, а в них вже сивина іде — це раз. А по-друге, ще хочу сказати — як вони швидко на війні старіють. Подивитися в лице, що я прийшов два роки тому, на початку війни і зараз і я дивлюся як наші діти старіють. Це дуже страшно. Дуже.

-Не хочеться на цьому закінчувати. Давайте поговоримо, якби все закінчилося зараз, не знаю як, але все закінчилося. Ви що б хотіли робити? Десь працювати? Полетіти? На море

-Якщо війна закінчиться, я б хотів трошки відпочити. Це по-перше. По-друге, я б хотів виділити місяць-два для того, щоб подорожувати, а потім повернутися в цивільну авіацію де, як не прикро, не те, щоб прикро, там де чекають. Це мені дуже приємно, що стільки ми воюємо, а пам’ятають про тебе і тримають для тебе місце. Це дуже потужно. Я дуже вдячний.

-Ви професіонал. Маєте досвід. Може з вами зустрінемося, покатаєте мене після перемоги.

-Я вам дуже дякую, слава Україні!

-Героям Слава! Слава таким, як ви.

Анна Мірошниченко