«Так не ведуть війни»: аналітик Atlantic Council розкритикував Захід за неефективну політику обмеження постачання озброєння Україні.

Раніше США було здатно стримувати російську військову експансію у світі, і путін враховував позицію Америки. Проте з 2008 року (коли президентом США став Барак Обама) ставлення путіна до західних країн стало «межувати з презирством». Під час президентства Джо Байдена ми спостерігали численні збої в системі стримування з боку США, що призвело до вторгнення росіян в Україну.

Таку позицію висловив Ендрю Міхта, директор Стратегічної ініціативи Скоукрофта, старший науковий співробітник Atlantic Council, аналітику якого підготувало Радіо Свобода. Пропонуємо ключові тези науковця, які стосуються України.

Раніше суперники Сполучених Штатів не виявляли такої нахабності і не ризикували, оскільки побоювалися рішучої реакції. Але поведінка путіна з 2008 року стала зухвалою – він просто робить те, що хоче, і досягає своїх цілей.

Захід продовжує свою невдалу політику «умиротворення», адже навіть надсилаючи зброю українцям, постійно говорить про «управління ескалацією» та «обмеження», оскільки боїться ризикувати.

Так не ведуться війни. Ми обмежуємо плани й цілі українців, тоді як інша сторона їх знищує без жодних наслідків.

Є щось дивне в підході Заходу до різних типів конфліктів, ніби він все ще тримається за світ, якого вже не існує. Він намагається відтворити цей світ, укласти угоду, щоб все заспокоїлося.

На жаль, для противників це лише сигнал продовжувати наступ.

Стримування руйнується, коли політика умиротворення стає домінуючою в міжнародних відносинах. Стримування може відновити своє значення лише в умовах гострого конфлікту.

Ми вступили на шлях, де ціна відновлення стримування може бути набагато вищою, ніж якби ми дійсно рішуче відповіли на самому початку, у 2008 році в Грузії.

Відповіддю став ляпас від путіна і продовження будівництва «Північного потоку – 1». Потім була Україна 2014 року, і знову будівництво «Північного потоку – 2».

Таким чином, з російської точки зору Захід просто слабкий, тому путін може діяти безкарно.

Кожного разу Захід був надмірно стурбований «управлінням ескалацією». І путін це зрозумів і добре використав, підвищивши рівень своїх погроз до ядерної війни. Це фактично паралізувало процес ухвалення рішень в адміністрації президента США.

Зараз у Вашингтоні немає розмови про так званий кінцевий стан росії, всі говорять про кінцевий стан України – якою має бути українська держава після закінчення війни, чи буде вона в орбіті Заходу, чи під контролем росіян, які будуть ці поступки тощо.

Але головне питання – це безпека Європи та те, як далі розвиватиметься ситуація в росії, про що чомусь не йдеться.

Не чути конструктивної розмови про те, як досягти змін «у царській росії», і наскільки Україна є важливою частиною цих змін.

Багато залежатиме від того, як путін реагуватиме на (мирну. – ред.) пропозицію Дональда Трампа. Якщо він просто її відхилить, це може викликати дуже різку реакцію з боку президента США.

Наприклад, Трамп може сказати: добре, надайте їм ресурси, розв’яжіть українцям руки, встановіть їм дедлайн, скільки потрібно місяців, щоб вийти на рівень, на якому можуть відбутися переговори.

І ключовим питанням тут є готовність ризикувати. Як в Європі, так і в США.

Але щодо Європи, то, окрім найближчих географічно до України країн, я цього не бачу. Ні Німеччина, ні Франція не мають бажання ризикувати ескалацією. Те ж саме спостерігається в адміністрації Байдена, на жаль.

Через постійний страх і питання на кшталт, чи давати Україні HIMARS тощо, росіянам було надано 500 днів у подарунок, за які вони рили рови, мінували території та знищили частину української армії, яку ми (НАТО. – ред.) навчали з 2015 року.

Якщо стратегія не зміниться, Україна просто залишиться без людей: за чисельністю населення росія наразі має перевагу над Україною приблизно чотири до одного.

Ми не повинні уникати відповіді на питання, якою має бути перемога України.

Це має бути серйозна розмова між Сполученими Штатами, Європою та Україною про те, куди ми всі рухаємося. Визначивши, яким має бути кінцевий стан, ми повинні надати українцям те, що їм потрібно для його досягнення.

Бо, якщо ми продовжимо діяти за принципом «as long as it takes»/«стільки, скільки буде потрібно», країна буде страждати і зрештою розпадеться. Так не формується військова стратегія.

Україна насправді є найкращим членом Північноатлантичного альянсу, не будучи його членом. Це найбільша і найкраще підготовлена армія в Європі, наголошує Ендрю Міхта.

Тоді як світ навколо Європи стає дедалі небезпечнішим, світ навколо Сполучених Штатів також стає все більш загрозливим – в Європі, в Азії, на Близькому Сході.

«Є надія, що у 2025 році на Заході з’являться справжні лідери – люди, які відкрито говоритимуть громадянам про небезпечність ситуації, і тут я критикую, насамперед, найбільші європейські країни. Я говорю про відсутність лідерства в Німеччині, відсутність лідерства у Франції, таке собі кульгання у Великій Британії та про ці величезні політичні розбіжності, ці внутрішні конфлікти, які я спостерігаю в Польщі. Я сподіваюся, що Дональд Трамп виявиться таким лідером», – зазначає аналітик.

Ми перебуваємо на початковій стадії війни проти сформованої вісі диктатур (Китай, росія, Іран, Північна Корея). Ці країни вже мобілізуються, збільшують виробництво озброєнь і нарощують військовий потенціал. А ми все ще говоримо про стратегічну конкуренцію.

Ці тривалі внутрішні дебати в США – що важ