Микола Томенко остаточно спростував останній російський міф про інтернаціоналістів-військових в Афганістані.

З нагоди 45-річчя введення обмеженого контингенту радянських військ в Афганістан та за ініціативи Інституту національної пам'яті відбувся круглий стіл з сучасної оцінки війни в Афганістані.

Тезисно передам свою незмінну позицію щодо оцінки участі українців в Афганській війні.

Перед цим нагадаю, що після своєї служби в Афганістані (1983-1985) я ще в 1987 році публічно виступив за військову службу українців лише на території України, а перебування радянських військ в Афганістані назвав окупацією.

1. Так званий "інтернаціональний борг" в Афганістані як складова ідеології "русського світу".

На жаль, останні кілька десятків років моя позиція щодо МАРАЗМАТИЧНОСТІ І НЕАДЕКВАТНОСТІ терміна "воїни-інтернаціоналісти" не була підтримана ані більшістю афганців, ані владою. Справа в тому, що афганська номенклатура ревно служила Кучмі, Януковичу та їхнім партіям, цілуючи руки московським попам і активно ділячи посади, квартири, автомобілі та медалі від влади. Наша ж афганська меншість активно брала участь в Оранжевій революції, створила Афганську сотню під час Революції гідності і всіляко допомагає нашій боротьбі в російсько-українській війні. Саме війна проти України, яка прикривається черговою інтернаціонально-визвольною місією «русського світу», підтверджує мій тезис про шкоду використання міфу про «інтернаціональний борг» в Афганістані.

Водночас до сьогоднішнього дня офіційна афганська номенклатура гордо називає себе «воїни-інтернаціоналісти». Це при тому, що їхні так звані побратими-інтернаціоналісти з РФ перебувають у перших рядах чергової російської інтернаціональної місії знищення України та українців.

Приємно, що наша позиція та, перш за все, 10-річна війна Росії проти незалежної України суттєво вплинули на позицію українського суспільства. Так, згідно з останнім соціологічним дослідженням, лише 7,3 відсотка вважають війну СРСР в Афганістані - інтернаціональним обов’язком, а 74,2 - імперською війною, яку вів комуністичний режим.

2. Що ж робити з пам'ятниками та знаками загиблим у війні в Афганістані.

На мою думку, пам'ятники, де вшановуються жертви війни, повинні бути збережені як символ трагедії українців, які в часи бездержавності повинні були воювати за інші імперії. В свою чергу, в монументах пропаганди «інтернаціональному боргу російської армії» повинні змінитися написи або вони повинні бути переміщені в музеї епохи тоталітаризму.

3. Що робити з афганською номенклатурою бюджетних коштів?

Впевнений, що вже давно настав час ПОВНІСТЮ зупинити фінансову підтримку з бюджетів воюючої України афганської верноменклатури, яка вже понад 30 років паразитує на «героїзмі так званих воїнів-інтернаціоналістів радянської армії в Афганістані». Водночас держава повинна поважати родини загиблих воїнів та тих, хто отримав поранення і пройшов через випробування цією війною. Адже сотні тисяч молодих українців не за своєю волею стали заручниками і жертвами афганської авантюри московських старців з Політбюро Комуністичної партії Радянського Союзу.

І спеціальні слова подяки та підтримки моїм афганським друзям, які передають досвід молодим воїнам ЗСУ і допомагають своїм волонтерським трудом наближати перемогу над російською ордою країни-терориста, військового злочинця Путіна.

П.С. Подяка команді Національного військово-історичного музею України за підтримку цього заходу та цікаву і пізнавальну екскурсію по залах Музею.