У ХІХ столітті «українці» та «поляки» сиділи на сусідніх стільцях і ходили спільними шляхами. Проте їхні результати виявилися різними. Обличчя «довгого» століття формували події, такі як Велика французька революція (1789) та Наполеонівські війни (1799-1815), які стали певним транзитом досягнень революції. Польський рух виявився більш активним порівняно з українським, краще адаптувавшись до нових реалій та використовуючи нові можливості. На початку ХХ століття поляки здобули незалежність і встановили монополію на інтерпретацію історичних подій у регіоні, включаючи ті, що стосуються наших територій, хоча точність окремих інтерпретацій викликає сумніви.
Так сталося з Листопадовим повстанням 1830-х років та Січневим повстанням 1860-х років. Їх учасники зверталися до поділів Речі Посполитої з метою відродження цієї держави, але це не означає, що йдеться виключно про поляків. Річ Посполита не була суто польською державою. Події згаданих повстань не обмежувалися лише польською історією і не відбувалися виключно на польських землях. У ХІХ столітті поляки, подібно до українців сьогодні, стали символом демократії і боротьби з імперіалізмом. Тому ці повстання асоціюються з ними, але не все є однозначним.
Військовик, вчений і юнак
У 1906 році у Львові помер Шимон Шидловський. Він зробив військову кар'єру, здобув офіцерське звання і служив під знатним російським генералом, ймовірно, навіть врятувавши йому життя. Проте більшість життя Шидловський провів, використовуючи вигадані імена, оскільки йому доводилося переховуватися. Бенедикт Дибовський, засновник Зоологічного музею Львівського університету, прожив майже 100 років і все життя присвятив науковій діяльності. Навіть своє заслання він перетворив на наукову експедицію. Наразі його вважають одним із перших і найбільш авторитетних дослідників озера Байкал. Макар Драгомирецький загинув у бою в околицях міста Сєрадз, отримавши 30 поранень у віці 21 року. Що їх об'єднує? Усі вони були учасниками антиімперського виступу 1863-1864 років.
Їх називають польськими повстанцями. Однак виступ охоплював сучасні українські, польські, а також білоруські і литовські території. Це повстання також відоме як Січневе повстання (початок 16 січня 1863 року), і ряд нюансів цієї події заслуговує на особливу увагу. Наприклад, Шидловський був патріотом Литви і дуже любив свій край, який був центром його світу, хоча й унії з Польщею. Одне із зображень Шидловського показує його з прапором, на якому були герби Польщі, Литви та Русі. Драгомирецький народився на українських землях, як і Андрій Потебня — також учасник повстання та брат мовознавця і професора Харківського університету Олександра Потебні.
Ллється польська та руська кров…
Андрій Потебня народився під Ромнами (Сумщина) та здобув військову освіту в Петербурзі. Все свідчило про його перспективну кар'єру офіцера. Проте молодий чоловік спілкувався з людьми, які скептично ставилися до самодержавства, і переймав ці ідеї. Почався виступ незадоволених політикою царату, і влада жорстко придушила цей рух, розправляючись з його учасниками. Потебня став на бік повстанців, особливо його обурило засудження до принизливої смертної кари офіцерів Петра Сливицького, Францішека Ростковського та інших, участі яких у повстанні не було доведено. Вирок затвердив імперський намісник генерал Лідерс, і незабаром його вбили в одному з парків Варшави. Стріляв саме Потебня. Після цього він переховувався і виїхав до Лондона, але пізніше повернувся і продовжив боротьбу з режимом.
У Варшаві Потебня видав звернення «Ллється польська кров, ллється руська кров», закликаючи солдатів російської армії підтримати повстанців у їхньому прагненні змінити тиранічну владу. Листівка швидко стала популярною. Її знаходили під час обшуків. Потебня не залишав боротьби, але в одному з боїв був поранений і помер наступного ранку. Андрія Потебню не дуже цікавили обіцянки про землю як «безумовну власність» і «вічний спадок» «люду рільничого», про що говорили ідеологи повстання. Для нього все почалося з відплати за кривду військовиків. Окрім Андрія Потебні та Макара Драгомирецького, учасником Січневого повстання був Іван Нечай, «Батько», лікар з Холмщини, який сформував загін з українців і поляків.
Учасником повстання 1863-1864 років також був Костянтин (Кастусь) Калиновський, випускник Петербурзького університету, юрист і керівник «польського» повстання в Білорусі, один із ініціаторів першої газети білоруською мовою. Свідомі білоруси, які входили до складу полку Калиновського, сьогодні захищають Україну від російської агресії в лавах ЗСУ.
До усталених оцінок
Після поділів Речі Посполитої (кін. XVIII ст.) більшість сучасних українських і польських земель потрапила під контроль імперії Романових та імперії Габсбургів. У обох випадках представники польського руху стали промоторами боротьби і змін. Вони балансували між комунікацією з імперською адміністрацією та спробами відновити власну державу. Діячі польського руху служили у війську Наполеона, мали еміграційні осередки, просували та утверджували ідею власної нації. Вони успішно діяли як у «клаптиковій» імперії цісаря, так і в архаїчній та кривавій імперії царя. У ХІХ столітті польський рух став символом національної боротьби.
З Габсбургами ситуація була простішою — це стосувалося й українського руху: існувала можливість парламентського представництва, кар'єрного зростання без денаціоналізації. Проте з Романовими діалог не відбувався ні з українцями, ні з поляками. Повстання Тадеуша Костюшка (1794), Листопадове повстання 1830-х років та Січне