Ілько Лемко: Замарстинівський Робін Гуд.

Про львівських батярів написано та сказано чимало. Ця субкультура наповнена духом авантюризму, романтики та лірики. «Серце батяра» – це щире, відверте, співчутливе оспівування, яке знаходить відображення у багатьох львівських піснях. Чудовий поетичний переклад класичної польської версії цієї пісні здійснив співак Віктор Морозов:

Що не кажіте – нема на світі,

Йой, як серце батяра.

Просте, відверте, деколи вперте,

Йой, то серце батяра.

Зробиш му кривду – то враз обірвеш.

Кинеться батяр, як звір.

А зробиш му добре,

То він тобі теж,

Сто разів більше, повір.

Цікаві спогади отця Романа Ганаса, священника церкви святого Димитрія на Збоїщах у 1930-1937 роках, видані в еміграції в Америці. Отець Ганас згадує, що львівські батяри здебільшого походили з бідних родин, які жили у тяжких моральних, матеріальних та житлових умовах, а їх виховувала вулиця. Львівські батяри мали свою поезію, свій жаргон (балак) і особливий підхід до життя. Вони створювали веселі пісні та жарти, які швидко набували популярності в усьому Львові.

Передмістя Львова, такі як Личаків, Замарстинів, Збоїща, Городоцьке, Левандівка, Знесіння, були осередками, де виростали кандидати, а згодом і справжні майстри батярського мистецтва. На чолі кожного такого осередку стояв «гершт», якого всі беззаперечно слухали. Львівські батяри мали свій «товариський кодекс», який суворо дотримувалися щодо себе та сторонніх, співчували бідним і часто допомагали їм, жертвуючи частину своєї здобичі. Батяри Львова були здебільшого великими патріотами Польщі, і варто зазначити, що поляки в боях з українцями за Львів у 1918-1919 роках значною мірою перемогли завдяки своїм батярам, і це не є перебільшенням. Польські батяри добре знали всі львівські закутки, а українські Січові Стрільці, які переважно походили з інших регіонів, погано орієнтувалися у місті.

В Україні у самому Львові не було багато своїх батярів, оскільки навіть ті, хто походив з українських родин, часто асимілювалися в польському батярському середовищі. Українського батярського фольклору, як такого, практично не існувало, і лише в одній українській пісні тих часів батяри згадуються в негативному контексті:

Помню, помню, помню я,

Як мене мати любила,

Помню, помню, помню я,

Як все мені говорила:

«Синку, синку, синку мій,

Не ходи з батярами,

Бо візьмуть тя до тюрми,

Закують в кайдани».

У підміських громадах, де український елемент був помітнішим, формувався ще один тип українського батяра. Це була людина, серцем і душею пов'язана з рідним народом, хоча у повсякденному житті вони часто користувалися польською мовою. Коли більшовики прийшли до Львова у 1939 році, львівські батяри ще деякий час демонстрували свої трюки з продажем підроблених годинників чи вирізуванням дірок у шкіряних куртках більшовицьких старшин, але протягом року майже всіх їх було заарештовано та вислано на Сибір.

У грудні 1939 року отець Ганас, будучи у Львові, зустрів на вулиці свого колишнього парафіянина зі Збоїщ батяра Стася і спитав: «Стасю, а що нового у Львові?» – «Що нового, питаєте, отче?», – відповів Стась, – «чи не бачите, що москалі зробили зі Львова великий Вифлеєм!» – «Як так?» – «На Ратуші зоря, вулиці повні пастухів!»

Священник згадує, що серед парафіян його церкви було чимало батярів. Громада Збоїщ перед війною налічувала 136 зареєстрованих злодіїв, що було зумовлено близькістю Збоїщ до Жовківської рогачки та домінуванням батярів Замарстинова. Місцеві батяри дотримувалися свого «кодексу честі», який не дозволяв їм завдавати шкоди мешканцям свого району. Ця традиція злодіїв живе у Львові до сьогодні.

На території Львова та всієї Польщі у 1920-1930-х роках діяла відома банда злодіїв і вломників до кас під керівництвом «гершта» Броня Пастушинського, муляра з Замарстинова, якого прозвали «королем касярів Польщі». Його банда складалася з понад ста осіб, серед яких був значний відсоток українців, і ділилася на три групи. У першій були професіонали, що розбивали каси великих банків, у другій – челядники, що обкрадали менші крамниці, у третій – учні, які навчалися крадіжці кошиків у селян, котрі їхали з сіл на ярмарок до Львова.

У одного члена банди на Збоїщах регулярно проводилися курси для молодих адептів батярського мистецтва. Поліція у багатьох випадках була на стороні банди, оскільки було відомо, що «гершт» ватаги Броньо ніколи не сидів у в’язниці, а коли Пастушинського все ж засудили на пів року тюрми, то замість нього відсидів чоловік із підльвівського села Малехова.

Улітку 1931 року у Львові пограбували Рільничий банк на значну суму грошей, і поліція оголосила велику нагороду тому, хто викриє злочинців. За кілька днів отець Ганас, проходячи повз свою сіножать над берегом Полтви, помітив у високій траві групу чоловіків, які там переховувалися, серед яких священник впізнав Пастушинського. Отець Ганас здогадувався, що це саме ті,