«Ну що, хохли, подобається в гостях?» Українські засуджені в колоніях на півдні Росії

Лідія Михальченко

У Росії, крім військовополонених українців, перебувають ув’язнені та заарештовані у кримінальних справах, які потрапили під окупацію російських військ на території України. Декого з них вивезли до місць позбавлення волі у Краснодарському краї, Ростовській та Волгоградській областях. Що з ними відбувається зараз, з’ясовував сайт Кавказ.Реалії російської служби Радіо Свобода.

Відстоюванням прав вивезених Росією ув’язнених займається організація «Захист в’язнів України». Вони надавали допомогу українським засудженим до повномасштабного вторгнення Росії, а останні два з половиною роки допомагають викраденим українським в’язням повернутися додому.

Загалом, за даними Мін’юсту України, на окупованих територіях залишилося близько трьох тисяч українських засуджених із одинадцяти колоній: Миколаївської, Луганської, Донецької, Запорізької та Херсонської областей. Понад дві тисячі з них вивезли до Росії. На державному рівні поки що немає рішення для масового повернення захоплених ув’язнених в Україну, пояснює юрист правозахисної організації Ганна Скрипка.

«Нами прикривалися як живим щитом»

40-річного Олега Запорожана у 2015 році було засуджено в Україні на десять років за умисне вбивство. Він відбував термін у Дар’ївській виправній колонії №10 Херсонської області. У березні 2022-го установу зайняли російські військові, і частина співробітників колонії перейшла на бік окупаційних сил.

«24 травня нас сповістили, що колонію евакуюватимуть через те, що українські війська відбивають територію і нібито можуть по нас стріляти. Відмови не приймалися. Але по колонії ніхто не стріляв. Навпаки, російські війська стріляли у бік Миколаєва, Одеси, а нами прикривалися як живим щитом.

Нас перевезли до Херсона, до колонії №90 суворого режиму, та передали росгвардійцям. Сказали, що спроба втечі буде зупинена пострілом. Запитували: «Ну що, хохли, подобається у нас у гостях?»

Харчування погіршилося, виник постійний страх. Російські військові намагалися нас провокувати. Казали, що у Херсоні України більше ніколи не буде. Зеків із проукраїнською позицією закривали в ДІЗО (дисциплінарний ізолятор. – ред.) та били. Частина з них так і не повернулася, і ми боялися питати про зникнення», – згадує Запорожан.

Восени 2022 року його доставили до колонії №11 у Приморсько-Ахтарську Краснодарського краю.

«На новому місці українців змушували працювати – шити російську військову форму чи робити труни. Я не працював, сказав їм: ви нас викрали, привезли і хочете, щоб ми тут працювали? За свою позицію я постраждав, звісно. Мене поміщали до штрафного ізолятора, били.

Непокірних адміністрації били жорстоко. Там є силова структура, «Акула», вони займаються придушенням бунтів у колоніях. «Маски Шоу» приїжджають і без розбору: українці, росіяни – всіх б’ють та ламають. Я бачив, що вони хребет одному зеку зламали, залишили інвалідом.

Зі мною там був чеченець, він брав мої документи, щоб отоварюватись на моє ім’я в магазині. Він пережив другу чеченську і казав мені, що розуміє, в якій ситуації я опинився.

Порівняно з Україною у російській в’язниці був ГУЛАГ. Я знав, що мій термін незабаром закінчиться, і просто чекав. Вирішив: якщо не випустять – вчиню суїцид.

На арештантів тиснули, вимагаючи ухвалити російське громадянство. Обіцяли допомогти грошима та житлом. Але тих, хто повірив, після вручення російського паспорта мобілізували, а обіцяних грошей та житла не дали. Багато хто з них уже мертвий».

Із допомогою «Захисту в’язнів України», про який Запорожан дізнався від інших ув’язнених, йому вдалося вибратися. За десять днів після звернення МВС України підтвердило його особу. З пересадкою в Ростові та Бєлгороді він доїхав автобусом до прикордонного пункту в Колотилівці і опинився на Сумщині.

Зараз він планує звернутися до ЄСПЛ із заявою про порушення його прав, тортури та незаконне переслідування. У Росії, розповідає Запорожан, він не підписав жодного документа, оскільки не визнавав дії силовиків правомірними.

«Прийшла нова влада»

Громадянин України Ігор (ім’я змінено – ред.) лікувався від туберкульозу у відділенні для тяжкохворих колонії №7 міста Гола Пристань Херсонської області. Його засудили у 2021 році за незаконний обіг наркотиків – у травні 2023 року спливав його термін. Початок війни Ігор зустрів у тюремній лікарні.

«Почалася війна, вибухи були, десь шибки вилітали, десь штукатурка падала, стріляють, бомбять. Нам нічого не говорили та не пояснювали. Лікування тривало, поки препарати ще були у запасі. Лікарі заспокоювали і казали, що ми маємо ліки, але з України вже нічого не доходить.

[Коли зайшли російські військові], нас у дворику до стіни обличчям на розтяжку поставили і били півтори години. Потім два місяці була спина та ноги чорні. Собак на нас нацьковували, принижували. У мене був товариш, Богдан, тяжко хворий. Його на ліжку кийками забили, він помер уночі. Хотіли нам показати, що прийшла нова влада – так пояснювали».

У листопаді 2022 року Ігоря з іншими ув’язненими завантажили до КАМАЗів і доставили до лікувально-виправної колонії №20 у Шахтах Ростовської області. Він згадує етапування:

«Напихали нас по тридцять чоловік у машину. Після приїзду нас пропустили через «коридор» омоновців із палицями. Нижньої білизни не дали, тільки тонку робу, а в приміщенні було 11 градусів тепла. Взуття мені не дали. У кого знайшли татуювання зі свастикою чи іншою кримінальною тематикою, допитували у ФСБ.

Українців помістили до окремого барака. Це все одно, наче з санаторію на рабську плантацію переїхати! Начальник одразу сказав, що ми біомаса. Якщо будемо жити тихо, ніхто нас не чіпатиме, якщо ні – за парканом закопають. Нам наполегливо пропонували російське громадянство: нібито Херсон уже під російською юрисдикцією після референдуму, і тепер я росіянин».

Після лікування Ігоря перевели до виправної колонії №26 у Волгограді. Там теж були українці, але російським в’язням заборонено було до них наближатися під загрозою «ями», згадує він.

26 травня 2023 року Ігоря випустили із колонії з довідкою про звільнення. На виході українця відразу заарештували співробітники Федеральної міграційної служби. Його звинуватили у незаконному перетині російського кордону. Ще місяць він провів в ізоляторі. У червні 2023 року співробітники відомства відвезли його на прикордонний перехід «Верхній Ларс» на кордоні з Грузією. Там супроводжуючі порвали його довідку про звільнення та віддали лише паспорт, розповів він.

Потрапити додому восени 2023 року Ігорю допомогли посольство України в Грузії та волонтери.

Ранки починались із криків «Слава Росії»

Про тортури в колоніях та СІЗО на півдні Росії свідчать не лише вивезені з України ув’язнені, а й вивезені з окупованих територій обвинувачені у кримінальних справах. Найбільш відомими місцями утримання таких в’язнів є СІЗО-2 Таганрога та СІЗО-1 Ростова-на-Дону у прикордонній Ростовській області.

Один із ув’язнених таганрозького СІЗО №2, 33-річний автослюсар Григорій Сінченко, зник днями. У 2019 році його заарештували в Донецьку за звинуваченням у шпигунстві, диверсіях та ще більш ніж 40 злочинах. Після його затримання на той момент уповноважена з прав людини України Людмила Денисова розповіла, що Сінченко поїхав до Донецька для поновлення документів про інвалідність, але був затриманий силовиками.

«Мого сина піддавали жорстоким тортурам, він отримав розрив легені, переломи ребер, його били струмом, душили, імітували розстріл, змусивши його обмовити себе. Його звинувачують у шпигунстві, але він не мав ніяких секретних відомостей. Незабаром мав відбутися останній суд, але раптом сина вивезли до Таганрога», – розповіла мати Тетяна.

Звідти, за словами співрозмовниці, обвинуваченого вирішили підключити до засідання по відеозв’язку. На суді адвокат спитав, чому в нього побите обличчя. Підсудний встиг сказати, що його постійно б’ють співробітники ізолятора і він не знає, в якому місті перебуває. Відразу після цього зв’язок обірвався.

Його мати побоюється, що Сінченка знову тримають в одиночній камері чи карцері. 14 серпня адвоката не допустили до підзахисного, але передали записку про те, що той нібито відмовився від зустрічі. За словами Тетяни, почерк у записці не належить її синові і вона невпевнена, що він живий: «Це СІЗО в Таганрозі як таємна в’язниця, туди ні до кого не впускають адвокатів, не приймають передачі, немає можливості листування, звідти постійно чути крики».

Про знущання з українців у СІЗО-1 Ростова-на-Дону редакції Кавказ.Реалії розповіла мешканка окупованої Нової Каховки Ілона. Її 34-річного чоловіка Артема Баранова в серпні 2022 року викрали з його квартири російські військові, його вивезли до Ростова, де в цьому лютому засудили на 10 з половиною років в’язниці за звинуваченням у шпигунстві.

До винесення рішення його утримували в ростовському ізоляторі №1, свій розпорядок дня він описав дружині у листі:

«О 6-й ранку підйом, одягнулися, пошикувалися. Команда «Співаємо гімн РФ», проспівали – далі кричимо хором і голосно «Слава Росії», при кожному відкриванні дверей кричимо «Слава Росії». При відкритті «годівнички» – тільки «Слава Росії». Після отримання їжі, здачі посуду, отримання голки з ниткою, тазика для прибирання – «Дякую, слава Росії».

Громадян України в російських ізоляторах та в’язницях можуть перевести без законних підстав, нічого не повідомивши близьким, родичі часом навіть не знають, чи живі вони, розповідає член двоконтактної українсько-російської групи, голова харківської організації «Ліберта» Ірина Кудас. До організації звертаються люди, чиї близькі перебувають у тому числі у СІЗО Таганрога та Ростова-на-Дону.

«Не допускають адвокатів до СІЗО, скарги залишаються без відповіді, посилки не доходять. Немає належної медичної допомоги, і майже всіх громадян України там катують. Ми пробували через усі інстанції та контакти до ізолятора Ростова-на-Дону передати посилки з продуктами та предметами гігієни, але їх не передають арештантам. У СІЗО Таганрога не пускають навіть священника», – каже вона.

За словами Кудаса, у ростовському СІЗО також залишаються військовополонені-жінки, які не воювали, а, наприклад, працювали кухарями чи медиками. Допомогти кожному з таких ув’язнених «російська сторона перешкоджає на усіх етапах», підсумовує вона.

Понад 40 кримінальних справ за «терористичними» статтями щодо громадян України надійшли з початку року до Південного окружного військового суду в Ростові-на-Дону. Правозахисні організації та аналітики зазначають, що захист таких підсудних вкрай утруднений: багато адвокатів бояться братися за такі справи через перспективи отримання статусу іноагента.

16 червня, як тоді повідомлялося, шестеро ув’язнених втекли з камер та взяли у заручники двох співробітників ФСВП у СІЗО №1 у центрі Ростова-на-Дону. Нападники заявили, що діють від імені терористичного угрупування «Ісламська держава». Внаслідок штурму заручників було звільнено, силовики заявили, що «злочинців ліквідовано».

Українська правозахисна організація «Центр громадянських свобод» підготувала аналітичну довідку коаліції «Трибунал для Путіна», зібравши дані про місця ув’язнення полонених українців у регіонах Росії. У документ потрапили 26 установ системи ФСВП, у тому числі шість із Ростовської та Волгоградської областей, Ставропольського краю.