Чи зможе Європа забезпечити Україні безпеку?

Найближчим часом, ймовірно, нас чекають серйозні дипломатичні битви, у яких буде визначатися доля України та безпекова архітектура на європейському континенті. Незважаючи на географічну близькість європейських держав, здається, що вирішальне слово в цьому питанні залишиться за США. Офіційний Брюссель виконуватиме допоміжну роль. Як би там не було, нова адміністрація Дональда Трампа періодично подає сигнали, що настав час для Європи взяти на себе основний тягар у протистоянні російському імперіалізму. Але чи готовий Старий світ впоратися з такою відповідальною місією?

9 лютого радник президента США Дональда Трампа з питань національної безпеки Майк Волц заявив, що гарантії безпеки для України після війни повинні взяти на себе країни Європи. А США мають покрити витрати на військову допомогу Україні, отримуючи доступ до рідкісноземельних металів.

«Ключовий принцип полягає в тому, що європейці повинні взяти на себе цей конфлікт. Президент Трамп має намір покласти йому край, а після цього, з точки зору гарантій безпеки, вони будуть відповідати за це», – зазначив Майк Волц в інтерв'ю телеканалу NBC News. Проте існує кілька вагомих причин, чому сучасна Європа може не впоратися з таким амбітним завданням.

Країни Європи після закінчення «холодної війни» в певній мірі повторили шлях України, масово скоротивши свої армії та витрати на оборону. У рамках цієї політики більшість держав континенту перейшли на професійну армію та відмовилися від загального призову на військову службу. Професійна армія, безумовно, має свої переваги, але характеризується значно меншою чисельністю військовослужбовців. Крім того, як показує європейський досвід, скасувати загальну військову повинність легко, але відновити її в разі екстремальних ситуацій – дуже складно.

Усі європейські армії після розпаду СРСР зазнали значного скорочення. Згідно з даними Міжнародного інституту стратегічних досліджень, чисельність збройних сил РФ зараз становить близько 1,1 млн солдатів. Найбільшу армію серед країн ЄС має Франція – близько 270 тисяч. Далі йдуть Німеччина – 183 тисячі, Італія – 165 тисяч, Велика Британія – 144 тисячі, Греція – 142 тисячі, Іспанія – 120 тисяч і Польща – 114 тисяч солдатів. Такої сили недостатньо, щоб говорити про ефективне стримування потенційної агресії чи надійно гарантувати безпеку. Для порівняння, у 1990-х роках німецький Бундесвер налічував 534 тисячі солдатів, збройні сили Франції – 499 тисяч, а британська армія – понад 300 тисяч військовиків.

Окрім скорочення кількості військовослужбовців, з початку 90-х років спостерігається постійне зменшення кількості військової техніки, якою володіють країни Європи. За даними Центру стратегічних і міжнародних досліджень (CSIS), військово-морська потужність континенту з 1990 року скоротилася вдвічі. У 1990 році країни Європи мали 200 великих надводних бойових кораблів і 129 підводних човнів, а у 2021 році – 116 і 66 відповідно. Якщо військово-повітряна міць провідних військових держав Європи підтримується на відносно високому рівні, то чисельність одиниць сухопутної військової техніки є занадто скромною, щоб становити серйозну силу. Наприклад, Велика Британія володіє 213 танками, 71 САУ, Італія – 200 танками та 64 САУ, Франція – 222 танками і 96 САУ, а Німеччина – 295 танками і 134 САУ.

Ми за інерцією звикли вважати Європу економічним центром планети з найвищим рівнем життя. Частково це все ще відповідає дійсності. Але правдою є й інше. Економічна потуга ЄС у світовому масштабі неухильно зменшується з початку XXI століття. Якщо країни колишнього соцтабору демонструють відчутні темпи зростання ВВП, то економіки Західної Європи останні два десятиліття розвиваються надто повільно. Більше того, приріст ВВП Європи вже багато років є найнижчим на планеті серед інших регіонів. У 2024 році економіка ЄС виросла на 0,8%. Для порівняння, ВВП США за минулий рік зріс на 2,8%, Китаю – на 5%, Індії – майже на 7%. У 2008 році обсяги економік країн єврозони та США були майже ідентичні, перевищуючи 14 трлн доларів. У 2024 році ВВП Євросоюзу оцінюється в 18,98 трлн доларів, тоді як економіка США в півтора рази більша – близько 29 трлн доларів. Економічна сила Китаю ось-ось може перевершити європейську, адже у 2024 році його ВВП подолав позначку 18,2 трлн доларів.

У вересні минулого року ексголова Європейського центробанку (ЄЦБ) та експрем'єр Італії Маріо Драґі представив доповідь про майбутнє конкурентоспроможності Європи. У документі були окреслені невтішні реалії, які свідчать про небезпечну втрату конкурентоспроможності Євросоюзу. Зменшення економічної потуги та науково-технологічне відставання від США і Китаю рано чи пізно перетвориться на послаблення геополітичного впливу. Європі необхідні серйозні реформи, якщо вона планує в майбутньому залишатися світовою силою, а також відчутне зростання продуктивності праці та демонтаж зайвих елементів бюрократичного регулювання.

Європа також переживає ідеологічну кризу і складні суспільні трансформації. Переосмислення свого колоніального минулого призвело до формування в багатьох країнах хворобливого культу провини. Політика мультикультуралізму, яка реалізовувалася провідними політичними силами протягом кількох десятиліть, виявилася помилковою. Поява в Європі за короткий час десятків мільйонів вихідців з інших культур і цивілізацій призвела до зростання соціальної напруги, збільшення злочинності та формування паралельних спільнот, які не інтегрувалися в західний соціум. Постійно питання міграції виходить на перший