Сім років тому

У грудні 2016 року відбулася націоналізація ПриватБанку. У 33 філії найбільшого на той час приватного банку країни зайшли співробітники Фонду гарантування вкладів, в інституції ввели тимчасову адміністрацію. У Києві тодішні голова Нацбанку Валерія Гонтарева й міністр фінансів Олександр Данилюк виступили перед журналістами й уперше офіційно озвучили масштаби проблеми.

Глава Нацбанку Валерія Гонтарева й міністр фінансів Олександр Данилюк під час брифінгу

«Понад 97% корпоративного кредитного портфеля банку (близько 150 мільярдів гривень на 1 листопада 2015 року) — це кредити компаніям, пов’язаним з акціонерами», — розповіла тоді Валерія Гонтарева.

Велику частину цих коштів компанії так і не повернули, через що в капіталі банку утворилася діра. Щоб утримати банк на плаву, державі довелося випустити боргові папери на приблизно 5,5 млрд доларів США. Причому, 5,5 млрд — це тільки сума докапіталізації, загальний збиток значно більший, і банк усе ще вираховує й визначає його. Колишні акціонери досі не компенсували державі, тобто платникам податків цих збитків. Щобільше, вони намагаються якщо не повернути собі контроль над банком, то хоча б вийти сухими з води.

Де поділися гроші

У січні 2018 року Нацбанк представив висновки детективного агентства Kroll за результатами розслідування, якого не можна оприлюднити через банківську таємницю. Детективи заявили, що ПриватБанк був «об’єктом масштабних і скоординованих шахрайських дій щонайменше протягом десяти років до націоналізації».

Детективи також дійшли висновку, що ексакціонери через довірених осіб виводили з банку кошти для придбання активів та фінансування бізнесу в Україні та за кордоном. Щоб приховувати ці оборудки, вони використовували схему циклічного перекредитування. Тобто старі кредити ніби погашалися новими кредитними грошима, і так по колу. Схема, яка дуже схожа на фінансову піраміду.

Ось один з прикладів, який виявили юристи вже державного ПриватБанку і який вони описали у своїх судових позовах проти колишніх акціонерів (текст позову є у редакції). Ця справа розглядається у Канцлерському суді штату Делавер за позовом Приватбанку та Мін’юсту США.

У 2011 році підконтрольні власникам ПриватБанку феросплавні та гірничо-збагачувальні заводи (Запорізький та Нікопольський заводи феросплавів, Марганецький та Стахановський завод феросплавів), отримали кредити на 187 млн доларів США. За документами вони мали витратити ці кошти на фінансування діяльності, але вже за 5 годин в ході 24 операцій кошти були перераховані на рахунки Боголюбова, Коломойського та пов’язаних з ними компаній. Згодом на ці кошти близька до акціонерів Привату американська компанія Optima Acquisitions купила феросплавний завод у штаті Кентуккі, США.

Щоб повернути ці та інші кредити в банк, державний ПриватБанк подав позови проти колишніх акціонерів та пов’язаних з ними компаній у США, в Ізраїлі, на Кіпрі та в інших юрисдикціях.

Із початком судового розгляду про шахрайство в США, згадані підприємства подали близько 200 однакових позовів (об’єднаних у 15 проваджень) в Україні. Вони вимагають від українських судів підтвердити законність фіктивних кредитів, що є предметом міжнародних позовів ПриватБанку. Просять українські суди визнати, що кредитні зобов’язання були належним чином виконані, а кредити були погашені позичальником.

З усіх 15-ти проваджень, зараз українські суди розглядають лише дві справи НЗФ – №910/12559/20 та №910/14224/20. Інші 13 – зупинено або завершились на користь банку без винесення рішення по суті спору. Те, як вирішить суд ці справи, може мати вплив на інші.

Українські судді проти американських

Ексвласники ПриватБанку заперечують свою причетність до будь-яких шахрайських схем і відстоюють у судах свою позицію. Але судяться не тільки вони. Пов’язані із ними компанії також звертаються в українські суди із сотнями позовів проти вже державного ПриватБанку.

Роблять вони це витончено. Наприклад, Нікопольський завод феросплавів (НЗФ), де Коломойський та Боголюбов через підконтрольні їм компанії мають міноритарні частки, намагається отримати рішення українського суду (справи №910/12559/20 та №910/14224/20) про визнання припиненими всіх зобов`язань за п’ятьма кредитними договорами, гроші з яких пройшли за ланцюжком транзакцій на купівлю активів у США та інших країнах. Це рішення може мати вплив на перспективи переслідування колишніх акціонерів ПриватБанку у США та в Ізраїлі.

“Рішеннями українських судів вони намагаються обгрунтувати нібито неможливості розгляду позовів, ініційованих Міністерством юстиції США в США, завадити кримінальному розслідуванню проти колишні власників у США, а також спробувати саботувати розгляд справи ПриватБанку в США ($685 млн плюс відсотки) і в Ізраїлі ($600 млн плюс відсотки)”, – зазначають адвокати ПриватБанку.

Наразі НЗФу та іншим компаніям з орбіти, читай – Коломойському та Боголюбову, вдалося тимчасово призупинити розгляд справи у Штатах. Вже два роки американська феміда чекає на рішення українських судів. Тим часом в Україні справа пройшла від судів першої інстанції до Верховного Суду і знову повернулася на розгляд у суд першої інстанції.

Позиція НЗФ полягає в тому, що всі зобов’язання по вказаних кредитних угодах були виконані належним чином і в повному обсязі. При цьому ПриватБанк не висував жодних претензій по цих угодах, але НЗФ сам ініціював судову справу в Україні. Ймовірно, щоб “обрубати” цей перший ланцюжок складної схеми з виведення коштів з Приватбанку.

Нагадаймо, що за версією детективів Kroll ексакціонери Привату використовували систему циклічного перекредитування аж до його націоналізації у 2016 році: кредитні лінії відкривали, закривали, відкривали знову, і знову погашали коштом нових кредитів. І так багато разів поспіль.

Тобто визнання або невизнання відсутності зобов’язань НЗФ перед банком по кількох окремих угодах не говорить само по собі про відсутність більш масштабної складної схеми з виведення грошей за кордон – це лише невеликий клаптик значно більшого пазлу. Але таке визнання відсутності зобов’язань НЗФ перед банком по конкретних угодах може мати значний вплив на закордонні позови ПриватБанку на помітно більші суми.

Нікопольський завод феросплавів

Дива в деяких українських судах

Бізнес-імперія Коломойського-Боголюбова славиться своїм вмінням розв’язувати питання в українських судах. Чи треба дивуватися, що процедура розгляду справи за кредитами НЗФ виглядає специфічно. Ми далекі від того, щоб огульно звинувачувати всіх українських суддів у роботі в інтересах олігархів, проте деякі суди поводили себе, м’яко кажучи, дивно. Судіть самі:

• Судді не перевіряли та не досліджували справжність операцій, на які нібито використовувались кредити, а також подальший рух коштів.
• Не витребували додаткові первинні документи для підтвердження оплати не тільки самого тіла кредиту, але й пов’язаних з ним платежів: комісій та відсотків.
• Деякі суди “вивчали” по декілька тисяч сторінок документів за 20-30 хвилин, що фізично неможливо.
• Часто й самі рішення приймали у “турборежимі” – виносилися у той же день, що і початок розгляду справи по суті.
• Суд першої інстанції “написав” повний текст рішення всього за кілька годин, що фізично неможливо без його завчасної підготовки.

LB.ua буде стежити за розвитком справи Нікопольського феросплавного заводу та за дивними рішеннями українських суддів. Але не тільки за цією справою. Наразі в сотнях судових процесах триває боротьба між бізнес-групою Коломойського-Боголюбова та державним ПриватБанком, тобто Україною. І про найцікавіші судові історії ми також спробуємо розповісти.