"FUSION/ No Time For Swing". "Блакить"

Декілька років поспіль під ім’ям "FUSION" збирались випускники музичних закладів та інші незалежні творчі одиниці, щоб разом пограти музику. Джем-сейшени від "FUSION" завжди проходили в атмосфері очікування чогось музично нового. Звісно, невідомо як може скластися імпровізований концерт у колі музикантів різного рівня і майстерності, які бачать один одного вперше. Проте цей творчий котел, де легко знаходились музичні ідеї й нові колаборації, виріс до думки про необхідність видавати свою музику. 19 березня 2023-го вийшла "Блакить" – перша збірка артистів, що виступали на джемах "FUSION". Її видав новоутворений лейбл "No Time For Swing".

Об этом сообщает Охота на акул

Здається, що ваш лейбл буде першим у країні, зосередженим у першу чергу на джазовій музиці. На вашу думку, чи розвиваються зараз музиканти цієї течії швидше, ніж раніше? Чи імпровізаційна музика в Україні завжди жила своїм життям, а зараз просто з’явилося більше можливостей для її демонстрації слухачу?

Михайло Бірченко (співзасновник та організатор "FUSION", лідер гурту "Hyphen Dash", музичний продюсер): Варто зауважити, що джазові лейбли в Україні існують й до цих пір випускають музику своїх артистів (можна згадати лейбл "Who Able", наприклад). Я цьому безмежно радий, ринок має дихати й конкурувати. Дійсно, відчувається, що ми першими почали звертати увагу саме на такі експериментальні форми джазу, але будемо раді, якщо в нашій ніші з‘являтимуться нові формування – це тільки спонукатиме до розвитку.

Міша Бірченко

Акім Карпач (співзасновник та організатор "FUSION", креативний директор): Імпровізаційна музика в Україні, звичайно, існувала і жила своїм життям, але вона була менш помітна й більш капсульована. Зараз у нашій ніші все почало рухатися, як і в культурній сфері загалом: з’явилося більше можливостей для демонстрації, більше того, що можна демонструвати. На жаль, інфраструктура інструментального напрямку в Україні все ще слабка, але ми всіма силами намагаємося це виправити.

Історія лейбла починається з джем-сесій "FUSION", так? Ці спонтанні концерти музикантів звідусіль виросли до цілого фестивалю і навіть зібрали близько 380 тис. грн у форматі волонтерської допомоги. Це досить успішний культурний проєкт, який від початку тільки хотів познайомити різних музикантів один з одним. У чому секрет його розвитку?

А.К.: У тому, що це виявилося потрібним не тільки нам. У 2019 році засновник "FUSION" Саша Пінчук вирішив зробити захід, на якому молоді джазові музиканти могли б грати і знайомитись, адже на той момент сцена була зайнята старими джазменами і пробратися було важко. Тоді ми вклали свої гроші в івент, нам дали дуже маленьке приміщення шовкографної майстерні, і ми влаштували джем серед верстатів. Прийшло так багато людей, команда отримала настільки багато гарних відгуків, що вирішили продовжувати. З часом джеми перетворилися на дещо більше: ком’юніті, об’єднане бажанням дати поштовх українській джазовій і хіпхоп-культурі. У нас з’явилися свої правила проведення, ми почали організовувати кінопокази і лекції, запрошувати диджеїв.

Саша Пінчук

Саша Пінчук – музикант й ідеолог "FUSION" – помер влітку 2022 року. Про завдання ком’юніті він говорив так:

На першому альбомі лейбла записані джазові версії українських фольклорних творів та гімну України. Наступні релізи так само мають бути зрозумілими широкому колу слухачів – чи експерименти вітаються? Що всередині ідеології лейбла?

М.Б.: Експерименти, звичайно, будуть, бо саме експерименти – це основа сучасного джазу, головного напрямку нашого лейбла. Плюс всілякі колаборації, які ми намагаємося мотивувати своєю діяльністю, теж входять у поняття експериментів. Щодо ідеології, то ми хочемо просувати сучасну українську інструментальну музику в Україні і за кордоном. Ми відчуваємо “нове дихання” молодого покоління в нашій ніші і хочемо підтримати його всіма можливими способами.

А.К.: Лейбл "No Time For Swing" хоче збудувати місток обміну досвідом і співпраці між Україною та світом. Ми хотіли б зробити Україну ближчою до Європи, в культурному плані.

Акім Карпач

Як музиканти знаходять баланс між бажанням грати і розумінням того, що питання культури в цей час відійшли на другий план?

Анастасія Боброва (організаторка "FUSION", піарниця): На початку повномасштабного вторгнення майже всі музиканти, яких ми знаємо, волонтерили, дехто пішов на фронт. Багато хто з них розповідав, що не може ані слухати музику, ані, тим паче, грати. Але з часом артисти почали переносити всі свої емоції у творчість. Питання культури, безумовно, відходить на другий план, і поняття “культурний фронт” завжди було радше жартівливим порівнянням, яке не можна сприймати всерйоз. А проте, культура зараз потрібна і музикантам, і слухачам, і Україні загалом. Усередині країни творчість лікує, надихає, об’єднує; за межами країни допомагає перемагати в інформаційній війні, привертає увагу. Кожен повинен допомагати чим може, і ми робимо це тим, що вміємо найкраще: музиканти – музикою, ми – можливостями.

М.Б.: Я певен, що питання культури могло відійти на другий план у суспільному, економічному сприйнятті, але чи має це впливати на мотивацію культурного сектору? Поза тим, у дійсності до української культури зараз у рази більше уваги, і в українському суспільстві, і і в європейських країнах. Пісня, фільм, перформанс, книга, вірш мають силу передати справжній біль і переживання того, через що ми проходимо саме зараз. Благо, що суспільство Заходу усвідомлює важливість прояву культури в такі часи й усіляко підтримує наших діячів.

Heinali. "Kyiv Eternal"

24 березня цього року з’явилася платівка "Kyiv Eternal" композитора Олега Шпудейка, який працює під ім’ям Heinali (у фантастичному романі "Дюна" мешканці піщаної планети називали цим словом вітер, що налітає поривами). У музиці Олега багато футуристичного і водночас середньовічного. Свій минулий альбом композитор робив з думкою про мадригали XVI ст. і музику епохи Відродження взагалі. При тому, що головний інструмент для Heinali – це модульний синтезатор. Новий альбом "Kyiv Eternal" виявився зовсім іншим – ембієнтним оповіданням про життя міста. Ця музична історія столиці привабила і, можливо, розчулила велику кількість іноземних оглядачів. Чудові рецензії на цей альбом надрукували "New York Times", "The Guardian", "Pitchfork" та інші видання.

Розкажи, як вибудовувався альбом "Kyiv Eternal"? Це портрет теперішнього міста чи спогади про те, яким була столиця в минулому?

Олег Шпудейко: Це про минуле та про майбутнє. Кожне минуле має своє майбутнє. Кожне відібране минуле – це і відібране майбутнє. Що б не сталося, ми не повернемося до "як раніше", до часу до 24 лютого 2022 року. І те майбутнє, яке кожен з нас уявляв тоді, не настане. Настане інше. І саме цей розрив мені видається важливим. У цьому сенсі "Kyiv Eternal", мабуть, хонтологічний альбом – спроба не схопити, але охопити, ніби обійняти це переживання ("хонтологія" – термін, який запропонував у 1993 році французький філософ Жак Дерріда на позначення парадоксального стану привида, що водночас існує і ні. Початково термін використовували для пояснення ідеї комунізму. – Ред.). Саме місто тут нерозривно пов’язане з моєю особистою історією. Я народився і виріс у Києві, провів у ньому майже все своє життя. Тож цей альбом – це щось на кшталт психогеографічного чи навіть мнемогеографічного маршруту, оскільки більшість спогадів з мого минулого прив’язані до певних локацій міста. Але, звичайно, сам маршрут не пов’язаний з реальною географією Києва, його логіка – це логіка пам’яті.

Чи згоден ти з тим, що за останній рік українці по-новому переживають кожен сантиметр своєї ідентичності: те, з чим жили їхні батьки, що будували їхні діди? Нещодавно ти казав, що до кінця не розумів, як упродовж життя середовище міста формувало тебе самого, у тому числі, мабуть, і як музиканта. Це навіть можна спробувати порівняти з тим усвідомленням, про яке говорять буддисти. Як ти вважаєш, які явища в українській культурі (і в музиці зокрема) стануть важливими для нашої історії?

Олег Шпудейко

Щодо того, які явища стануть важливими для історії – це залежить, звичайно ж, від того, хто цю історію писатиме. У цьому сенсі корисно мати інституції та медіа, які мають силу легітимації того чи іншого артиста. Поки що такими а́кторами виступають здебільшого "авторитетні західні медіа", увага та успіх у яких гарантує визнання в українців. Але рідко коли навпаки.

Одна з особливостей нашої культури – це схильність до амнезії, що ускладнює спадкоємність і побудову великих наративів. Ми щоразу, через внутрішні чи зовнішні причини, спалюємо мости до свого минулого. Це відбувається і зараз. Якщо зовнішні причини пов’язані з репресивною політикою імперій, то внутрішні – з колективною травмою. Це складна проблема, і я не бачу тут очевидних рішень.

У тебе заплановані концерти в Іспанії. Здається, що робота музикантів, які виїжджають з концертами до Європи, виявилася дуже цінною. Оскільки в незліченних коментарях та інтерв’ю вони ретельно промовляють ті думки українців, які європейці з багатьох причин не відразу можуть зрозуміти. Як ти оцінюєш хвилю української культурної експансії?

Українська культура на Заході представлена погано. Не тому, що в нас немає цікавих культурних діячів, їх не бракує. А тому, що ми не маємо стратегії експорту української культури на державному рівні. Так, за останній рік кількість заходів за участю українських артистів значно збільшилася, але цієї видимості недостатньо, щоб конкурувати з чайковськими, чеховими та шостаковичами, які там на кожному розі. Навіть якщо Міністерство культури завтра відправить усіх охочих українських артистів представляти українську культуру на Заході і дасть їм гранти, цього буде недостатньо. Без продуманої та чітко сформульованої стратегії експорту української культури на десятиліття вперед це будуть лише точкові, тактичні успіхи.

Обкладинка альбому Kyiv Eternal

На жаль, культура ніколи не на часі. І щойно під час чергової катастрофи виявляється, що культурна політика могла б якщо не запобігти, то суттєво пом’якшити наслідки, то вже пізно підтримувати культуру. І потім знову, по колу. Саме тому наратив російської пропаганди про “братские народы” все ще працює на Заході. Тому що там майже кожен знає умовного Чайковського і мало хто – умовного Сильвестрова. Це не їхня проблема, це наша проблема. Її потрібно вирішити.

Уже зараз можна сказати, що альбом “Kyiv Eternal” виявився дуже успішним і з огляду міжнародної критики, і з боку слухачів, які купують його в мережі. Чи не виникло в тебе думки продовжити розвиток цієї формули поєднання архівних польових записів з ембієнтом? Тут доречно також згадати Muslimqauze, архівну музику якого випускають кожен рік, хоча сам музикант помер 13 років тому. На чому тобі зараз цікаво зосередитися?

Я хотів би повернутися до своєї основної практики з переосмислення старовинної музики в електронній музиці та модульному синтезі. "Kyiv Eternal" був вимушеним кроком убік (або навіть назад). Це альбом-травма. До повномасштабного вторгнення Росії я працював над зовсім іншим альбомом. Він називався "Organa" – це ідеологічний послідовник моєї платівки "Madrigals" 2020 року. Але якщо "Madrigals" умовно звертався до мадригалів епохи Відродження, то "Organa" звертається до середньовічних поліфонічних органумів паризької школи ХІІ століття і ранішої поліфонії. Ці дослідження та практичні напрацювання я вже більш ніж рік використовую для своїх живих виступів. Сподіваюся, що в мене з’явиться час і можливість завершити роботу над цим альбомом.

Уявімо звуковий простір Києва в найближчому майбутньому. Як він може звучати наступного року чи через рік? Чи є в цьому саундтреку місце футуристичним інтонаціям?

Я пам’ятаю, як зрадів, коли потрапив у пробку в Києві незадовго після повернення зі Львова у квітні минулого року. Це означало, що місто живе. Не беруся передбачати, як саме звучатиме місто, але сподіваюся, що його звукове середовище наповниться тим самим хаосом, яким воно було наповнене до вторгнення. Один з моїх улюблених польових записів, який є на альбомі "Kyiv Eternal" – це запис біля передноворічного секондхенду на Шулявці. Темно, собачий холод. Переді мною магазин. З магазину кричить музика, іноді наймана працівниця вимовляє акційні пропозиції в мікрофон, її транслюють перевантажені колонки. Повз мене біжать натовпи людей з метро та в метро. Позаду оглушливий гуркіт робіт з реконструкції Шулявського мосту. Це – Київ.

Ігор Сидоренко (Stoned Jesus)

"Stoned Jesus". "Father Light"

Авторитетний у колах, що розходяться від важкого року, гурт "Stoned Jesus" більш ніж десять років експериментує з музичною формою. На початку березня з’явився його новий альбом “Father Light”, щільну атмосферу якого команда відтворить на київському концерті 20 квітня.

Перед якими питаннями постає артист, що випускає платівку під час війни? “Father Light” вийшов навіть на вінілі. Матеріал для нього ви накопичували з 2020 року, але випустили тільки зараз. Як складалася історія релізу?

Ігор Сидоренко (фронтмен): Ну, в нас усі альбоми виходили на вінілі. Механікою релізу займається лейбл, тому в цьому плані ми самі з проблемами не стикалися. Але через кризу з вінілом у світі дата випуску з’їхала аж на пів року, з осені 2022-го на весну 2023-го. А робота над новим матеріалом насправді почалася ще влітку 2019-го, лише через 9 місяців після релізу нашого попереднього альбому "Pilgrims". У планах було випустити альбом на початку 2021-го, та потім почалася пандемія, згодом – повномасштабне вторгнення. Але перевірка часом пішла матеріалу на користь, бо деякі старі треки ми поки що відклали, а деякі нові додали. І таким чином один альбом перетворився на два: власне "Father Light" і його більш похмурого, інтровертного, повільного компаньйона "Mother Dark", який вийде наступного року.

Про що саме були ваші думки під час запису альбому? Як тривожність взаємодіє з музикантами під час роботи над піснею?

Сам запис ментально був максимально комфортним. Це була, мабуть, найкомфортніша студійна сесія в моєму житті! Ми приїхали на студію "Spivaki Records", розташовану в лісах неподалік від Харкова, і провели там десять днів: записувалися, спали, готували собі їсти, ходили купатися на річку – ну просто літний табір! Студію окупували російські війська на початку вторгнення, але, на щастя, наші звільнили її під час контрнаступу у вересні 2022-го.

Можна сказати, що ваша команда є найвідомішим українським рок-гуртом за кордоном. Ви працювали з великим австрійським рекордингом "Napalm Records" і багато гастролювали. Тепер у вас нові відносини з фірмою "Season of Mist". Як зараз рекорд-лейбли допомагають артисту? Чи існує вікно в Європу для юних українських рок-музикантів?

Найвідоміший? Дякую, хочеться думати так само (сміється). Якщо чесно, лейбли взагалі не дивляться, звідки ти, аби як артист ти був цікавий. Тому не можемо нічого сказати про вікно – наш шлях до успіху будувався на тому, що ми класні, а не за географічним фактором. Чи допомагають лейбли? Ну як сказати, це ж взаємовигідні стосунки: що якісніше вони нас просувають, то більший шанс отримати їм вищий прибуток потім. Бачите, ніякої романтики, тільки бізнес!

Stoned Jesus

Чи ти можеш поділитися парою секретів і порад, як почати свою міжнародну історію українській банді? Як увійти в індустрію музики?

Не думаю, що в цього є універсальний рецепт, інакше всі музиканти зараз були б на гастролях (сміється). На нашу користь спрацювала купа факторів, які неможливо передбачити, наприклад, підйом інтересу до жанру в Європі на той час, підйом відкритості публіки до незнайомих їм артистів. Але не можна виключати і креативний підхід до написання пісень і нашу цілеспрямованість стосовно регулярних турів. Тому, думаю, головна порада – робіть якісний музон і будьте готові працювати над його просуванням сім днів на тиждень.

На вашу думку, як українська музика представлена у світі? Чи теперішня зацікавленість українською культурою стане стабільним явищем?

З власного гастрольного досвіду минулої осені сказав би, що Європа вже трохи втомилася від України в новинах. Тобто допомагати простим українцям у біді європейці не перестали, а от різні спекуляції на війні – здебільшого від їхніх локальних політиків – уже набридли. Та на нас це мало впливає, більшість нашої фан-бази до 24.02.2022 навіть не знала, що ми гурт з України.

Чи вплине ця втома на деяких артистів, які зробили Україну частиною свого бренду? На тих, хто цим відомий давно і в кого є цікаві пісні – ні. Тому "ДахаБраха", наприклад, турять, як і турили. Турити будуть і "Океан Ельзи" та "Бумбокс", бо діаспора завжди рада їх чути й бачити. Іншим “Ukraine-oriented” артистам буде важче.

Гурт ДахаБраха з концертом на центральній площі Нью-Йорка

У яких кольорах ви бачите найближче майбутнє для українських артистів? Чого зараз не вистачає конкретно вашій команді?

Перемоги. Я переживу можливість того, що перестану бути музикантом, але можливість бути вбитим російським солдатом мене тривожить трохи більше. Вибачте за пафос.

Источник: Тема РУ