Прагну поділитися думками, як це може статися. Висновки зроблені з використанням матеріалу з книги Too big to fail Ендрю Росса Соркіна та статті “Невдачі комплексних складних систем” Річарда Кука. А почну з того, що між великими приватними структурами та державними інституціями є чимало спільного на їхньому шляху до організаційних катастроф.

Об этом сообщает Инсайдер

Великі структури створюють залежність. Від них можуть залежати фінансові системи, процеси в країні та люди. Ці структури настільки великі, що навіть виникає ілюзія їхньої непохитності. Адже попри будь-що, навіть попри будь-які помилки їхніх управлінців, держава завжди підтримає й залишить гіганта на плаву.

Нагадаю, як у 2008 році банкрутство великих фінансових установ в США стрімко розрослося в глобальну кризу. Більшість країн тоді оголосили рятувальні пакети для економічного та фінансового сектора. Зокрема, й Україна значно збільшила статутні капітали державних банків.

Кожна криза починається з незначних, але системних помилок. Інколи вони здаються настільки несуттєвими, що тривалий час не привертають уваги. А якщо й помітять, то все одно відкинуть, адже не вважають їх потенційною причиною аварії. Тож і нехтують зазвичай кожним таким незначним недоліком. До речі, як повідомляв Reuters, ланцюжок фатальних рішень управлінців, які коштували SVB його бізнесу, почався з телефонного дзвінка від рейтингових агентств.

Досконалих систем не існує. Складні системи завжди містять неочевидні сторонньому спостерігачеві приховані збої. А якщо таких помилок десятки або сотні і вони накопичуються, що буде із системою? Система продовжить працювати. Так, не на повну потужність, а як пошкоджена. Адже в ній продовжують працювати люди, які змушують її функціонувати, незважаючи на недоліки. Ті, хто працює з постійними незначними збоями знають, що зробити аби їх або швидко виправити, або приховати, щоб система виконувала мінімальні функції. Отже проблема не вирішується, а маскуються. Утворюється великий монстр із недоліків, який продовжує існувати в своєму ритмі, втрачаючи свої потужності.

Для наочності уявімо людину, яка спочатку має проблеми зі сном і не звертається до лікаря. Синці під очима можна приховати макіяжем, випити каву для бадьорості. Інколи випити енергетик. Людина навіть не помітить, якщо у неї буде трішки частіший пульс. Незначне підвищення тиску теж навряд одразу стане помітним. Збій за збоєм призведе до проблем із серцем. Лише коли нагромадяться багато проблем зі здоров’ям, людина звертається до лікаря. Або ні. І тоді стається інфаркт чи інсульт. І тоді вже необхідно комплексне лікування, якщо ще не надто пізно.

Так і для великої системи лише тільки однієї основної загрози немає, а є купа невирішених проблем. Тому щоб її врятувати потрібне вирішення не однієї проблеми, а цілого комплексу нагромаджених недоліків.

Складні системи вимагають значного досвіду в управлінні. І результатом продуктивної роботи є безвідмовна робота процесів і людей. А вони, в свою чергу, мають працювати не тільки над утриманням системи в межах допустимої мінімальної продуктивності.

Держава схильна складні системи підтримувати і ухвалювати рішення в їх догоду. Адже вважається, якщо велика система впаде, то це призведе до катастрофічних наслідків. Однак досвід у різних галузях показує, що правило “завеликий, щоб зазнати краху” не завжди спрацьовує. Наслідки безумовно впливають на безліч аспектів всередині держави. Це важливо враховувати державним інституціям, які прагнуть глобальної стійкості, при формуванні стратегій, політик усередині.

Що ж робити аби великі інституції не зазнавали краху?

По-перше – це якісний відбір керівників для будь-якої державної структури. Національне агентство з питань державної служби започаткувало свого часу конкурсний відбір управлінців категорії А. Це необхідний крок, бо в управлінні великими інституціями не повинно бути випадкових людей. Це мають бути професіонали своєї роботи, а не “протеже осіб зверху”. Ціна помилок завелика, а кожну помилку не помітити на шляху до краху.

По-друге – підзвітність і прозорість процесів всередині організації, як пріоритет для кожної держструктури. Задля прозорості має здійснюватися зовнішній нагляд, здатний звернути увагу на будь-які збої в системі, якими б незначними вони не здавалися.

Третє, і не менш важливе, – постійне навчання персоналу. Особливо управлінців, які відповідають за продуктивність організації. Навчання повинно бути постійним і налагодженим процесом. І, в свою чергу, прозорим та підзвітним. Це не може бути номінальне навчання. Можливо, за цим також має бути зовнішній нагляд.

На початку я зазначила, що у великих структурах завжди є збої. І ці збої втримуються на людях, які вміють їх робити неочевидними, щоб система утримувала мінімальну продуктивність. Іншими словами витягують процеси ціною власних людських ресурсів. Тож, щоб запобігти впливові людського фактору, всі важливі бізнес-процеси повинні бути описані, враховані і проходити реінжиніринг відповідно до викликів. Безпека системи і її продуктивність є характеристикою системи, а не тільки її компонентом. Це має бути політика всередині будь-якої державної інституції.

Дуже важливо не боятися визнавати помилки, адже ціна прихованих помилок катастрофічна – при їхньому нагромадженні катастрофи не уникнути. Якою б великою та значимою не була державна інституція. Це те, що ми зараз спостерігаємо у нашій в державі. Керівництво країни реагує на збої та визнає помилки для їх оперативного вирішення. Чи то кадрові, чи то управлінські.

І наостанок: якщо ви чуєте про маленькі проблеми всередині великих інституцій – зверніть на це увагу.

Источник: Политика 2.0