Мати британського добровольця приїхала на Харківщину, щоб побачитися з сином
Мати британського добровольця приїхала на Харківщину, щоб побачитися з сином
87-річна британка Роуз Фуше подолала десятки тисяч кілометрів, аби приїхати на Харківщину та побачитися зі своїм сином Пітером.
Про це повідомляє українське медія “ШоТам?” у соцмережі Х.
Зазначається, що Пітер, британський доброволець-парамедик, не зміг залишитися осторонь, коли побачив смерть дітей на початку повномасштабної війни.
Він вирішив відправитися до України і став співзасновником організації “Проєкт Костянтин”, яка допомагає цивільним особам та медичному персоналу під час воєнних дій.
"За 2 роки в Україні Пітер пройшов крізь пекло — втрату близьких людей, евакуації з найгарячіших точок під Бахмутом".
“Я приїхала побачити свого сина, просто показати свою любов. Я скучила, але він робить тут чудові речі. Він дбає про людей”, – ділиться Роуз Фуше.
Вони не бачилися вже 2 роки з моменту від’їзду чоловіка на російсько-українську війну. Цієї зими Пітер записав західному світу це відчайдушне відео:
“Мені соромно, що я із Заходу. Що, в ім’я Бога, ви собі думаєте, що по краплі вичавлюєте та затримуєте боєприпаси для України?” – говорить парамедик Пітер Фуше.
На, здавалося, чужу війну, до незнайомої країни Пітера привела любов до доньки Ніколи.
“Я сказав: “Це через любов до тебе, моя дитино. Ти – моє дитя і я люблю тебе. І я хочу залишитися з тобою, але ти у безпеці, а діти, які там ні. І їм потрібен захист”, – каже парамедик.
Діставшись до України, Пітер допоміг завести польовий шпиталь у Броварах, пройшов підготовку. А далі були Харків, Бахмут, Сєвєродонецьк і перші врятовані життя на полі бою. Разом із українкою з Британії Тетяною Міллірд Пітер створив організацію “Проєкт Костянтин”. Її назвали у честь загиблого у боях в Херсоні друга.
У межах проєкту у вільний від завдань час Пітер і Тетяна допомагали іншим медикам. За підтримки міжнародних донорів забезпечували їх необхідним обладнанням. Не раз рятували життя одне одному, до дня, коли Тетяна загинула на завданні.
Це була важка втрата для Пітера, тепер він бореться в пам’ять про неї… Рятуючи інших, щодня ризикуючи своїм життям, бо поруч розриваються міни та летять ракети. А в складну хвилину намагається підбадьорити поранених свої британським почуттям гумору.
Душу самого ж Пітера, гріють думки про доньку Ніколу, яка чекає його вдома. А ще – повідомлення від поранених бійців, які час від часу надсилають йому світлини. Та цей особливий день Пітер запам’ятає на усе життя.
“Це моя мама, це мій приклад! Виглядаєш чудово!”, – каже Пітер.
“Мій Пітер! Мій хлопчик!”, – вигукує мама.
Заради Пітера вона прилетіла на Схід України з ПАР, подолавши десятки тисяч кілометрів. Деякий час гостювала у сина у цій скромній кімнатці, а потім повернулася додому.
А Пітер залишається з Україною та продовжує рятувати життя!