Тимчасові політичні незручності

Потенційно ліві сили отримають 248 місць із 460 в Сеймі – просту більшість. Однак президент Дуда, який представляє консервативну ПіС, вірогідно, дасть спершу однопартійцям право сформувати більшість і, відповідно, уряд. Не забуваймо, що саме ця сила отримала найвищу підтримку виборців. Качинський, звісно, спробує перетягнути частину депутатів з табору опонентів, як робив у минулому, проте малоймовірно, що назбирає достатньо.

Певний час Польща залишатиметься без нового уряду. Це, звісно, посилить політичну напругу, яка і без того висока. Країна, по суті, розділена на прихильників правих і лівих сил, а два ключові політики – Качинський і Туск – не приховують ненависті один до одного.

Водночас навіть після відходу від влади консерваторів на їх наступників чекатимуть нові випробування. За час свого правління люди «ПіС», по суті, отримали контроль над Нацбанком та Конституційним судом. Від них і в подальшому залежатиме фінансова, регуляторна та монетарна політики, також їх представники трактуватимуть положення основного закону країни. Тут слід завжди пам’ятати, що дві головні політсили держави – «ПіС» та «Громадянська коаліція» (раніше «Громадянська платформа» – LB.ua) – не гребували використовувати Конституційний суд задля збільшення свого впливу на політичне життя країни. Разом з тим не варто забувати і про те, що упродовж останніх восьми років консерватори мали контроль над державними медіа. Тож новій владі точно буде не просто.

На цьому список викликів, які стоятимуть перед ймовірним урядом Туска, не завершуються. Є ще дві проблеми. Перша – президент-консерватор Анджей Дуда. Вибори глави держави відбудуться лише у 2025 році, тож мінімум до цього моменту ми спостерігатимемо за протистоянням уряду та президента, парламенту та глави держави.

Лідер головної опозиційної партії «Громадянська платформа» Дональд Туск після парламентських виборів у Варшаві, 15 жовтня 2023 року.

Наступна проблема – різнобарвність потенційної коаліції. Уряд формуватимуть партії, які мають різні політичні погляди. Коаліція лівих сил «Лівиця» має бути разом в одному човні з центристами та правоцентристами. Навряд хтось нині точно спрогнозує, до чого призведе такий тандем, одначе за останні роки ми бачили, як в багатьох країнах світу швидко розвалювалися такі різношерсті уряди. Причина завше полягала у тому, що вони приходили до влади виключно заради однієї мети: позбавити влади попередників.

Уряд Туска точно існуватиме, доки майбутній прем’єр не дійде до межі свого антирейтингу, поки він зможе відбивати критику, яка неминуча, враховуючи нинішню політичну напругу всередині країни. Далі ситуація може погіршитися. І тоді стане зрозуміло, чи є у коаліції якась дійсно спільна платформа.

Майбутнє – в Унії

«Перемога демократії» – так називають результати польських виборів західні коментатори. Варто одразу сказати, що Брюссель дійсно оптимістично сприйняв перемогу коаліції ліберальних сил. Причини зрозумілі: багато років між європейськими інституціями та польськими консерваторами з «ПіС» точаться справжні баталії. Європейська бюрократія була незадоволена тим шляхом, який обрав Качинський та його соратники. Встановлення контролю над польським судами, обмеження роботи ЗМІ, політика заборони абортів та придушення прав меншин – цим докоряли в Брюсселі польській владі.

Водночас для європейської політичної еліти ідеологія Качинського була явно антагоністичною. «ПіС» виступає за створення сильної Польщі, яка б до 2030 –2035 років стала б регіональним лідером. Це, звісно, мало б передбачати більшу незалежність від рішень Євросоюзу.

Лідер польської правлячої партії PiS Ярослав Качинський під час зустрічі з журналістами у ніч парламентських виборів у Варшаві,15 жовтня 2023 р.

В минулому голова Європейської Ради Дональд Туск – зрозумілий для ЄС політик. Він від самого початку позиціонував себе як поборника європейських та західних цінностей, який відновить і посилить позиції Польщі в Європі.

Звісно, Туск не піде шляхом угорського лідера Віктора Орбана, він навряд створюватиме ситуативні альянси з націоналістичними рухами в Центральній та Східній Європі, як це робив Качинський. Одначе це не означає, що за Туска Польща не перестане бути Польщею. Позиція Варшави кардинально не зміниться: польська еліта, до якого би політичного табору вона не прилягала, не забуде про власні стратегічні інтереси. Про це, до речі, слід пам’ятати Україні.

Українські завчасні надії

Як кажуть співрозмовники LB.ua, близькі до МЗС та ОП, перемогу Туска та двох інших проєвропейських партій українська влада сприйняли зі стриманим оптимізмом. В Києві сподіваються, що хоча б по ряду питань вдасться зменшити той рівень напруги, що виник в останні кілька місяців.

Польські консерватори дійсно пішли на кроки, які точно не можна було назвати партнерськими. Блокування транзиту зерна та українських продовольчих товарів; спекуляції на тему історичної пам’яті, посилення антиукраїнських настроїв всередині Польщі; сумнівні заяви щодо поставок Україні озброєння та продовження термінів перебування українських біженців в Польській Республіці – усе це далеко не повний перелік тих викликів, які створила останнім часом ПіС для України.

В Києві з надією сподіваються, що зернове питання буде закрите, що українські товари безперешкодно потраплятимуть на польський ринок та що їх можна буде транспортувати до інших держав Європи. Вірогідно, новий уряд на чолі з Туском дійсно не захоче псувати відносини з Єврокомісією та нівелювати зобов’язання, які закріплені в Угоді про асоціацію між Україною та ЄС, яку Польща, до речі, підписала. Втім, це не означає, що Варшава облишить спроби захистити польського фермера та селянина.

Українські продукти в польському Carrefour.

Польща проти українського зерна. Удар, звідки не чекали

По-перше, варто сказати, що один із членів коаліції – це «Польська селянська партія». Її представники не просто виступали за заборону реалізації на території Польщі українського зерна та інших продуктів, вони добивалися запровадження обмежень на нашу аграрну продукцію та блокували магістралі, по яких курсував транспорт, що перевозив українську продукцію.

По-друге, позиція польської еліти щодо українського збіжжя та інших продовольчих товарів пов’язана не лише з виборчою риторикою. Проблема значно глибша. Довгий час Польща залишається головним отримувачем субвенцій Європейського Союзу. Ці гроші вона вкладає у власний розвиток, зокрема й модернізацію аграрного сектору. Раніше Україна глобально не загрожувала польській економіці, хоча час від часу виникали проблеми з поставками яблук чи ягід, тощо. Зараз ситуація кардинально змінилася.

Поляки зрозуміли, що через кілька років Україна може приєднатися до Європейського Союзу. А це вже зовсім інша історія: Київ може стати головним реципієнтом фондів ЄС, а досі ним є Варшава. А українські товари, які виробляються за рахунок більш дешевої робочої сили, відсталих, однак менш затратних технологій, самі по собі створять проблеми для польського виробника. Продовольство, сталь, лісоматеріали – ось далеко не повний перелік позицій, по яких Україна буде конкурувати з Польщею на європейському та інших ринках. Та й не варто забувати, про український ринок послуг: наші спеціалісти явно менше коштують та почасти є професійнішими за польських.

Саме тому обмеження, які нині озвучує Польща, варто сприймати не лише як виборчу риторику, яка закінчиться після завершення виборів, а як умови, які почала виставляти польська сторона до моменту переговорів про вступ України до ЄС. Ми вже бачили, як виглядає комунікація з приводу цього з польськими консерваторами, побачимо, як себе поводитимуть ліберали. Проте, знову-таки: вони не гратимуть проти інтересів Польщі.

Другий виклик – постачання озброєння. Навряд ми почуємо від Туска та його коаліції спекуляції на тему надання чи ненадання Україні озброєння. Хоча новий уряд, так само, як і його попередник, вкладатиме гроші у польську оборонку – створюватиме потугу на випадок російської загрози. Варшава і за Туска користуватиметься ситуацією та отримуватиме звідусіль найсучасніше озброєння та будуватиме модерну промисловість.

Разом з тим варто нагадати, що уряд і президент незабаром належатимуть до протилежних політичних таборів, тож варто чекати гарячих суперечок щодо виділення коштів на сектор безпеки і оборони. Ці дискусії, може, і не стосуватимуться безпосередньо України, одначе точно можуть уповільнити процес ухвалення потрібних нам рішень.

Партії, що сформують нову коаліцію, навряд поширюватимуть антиукраїнську пропаганду. Вони не заявлятимуть про засилля українських біженців у Польщі. Однак це не означає, що та частина польського суспільства, яка агітувала за ті чи інші рішення проти громадян України, різко змінить свою думку. Так само і польські безробітні скаржитимуться на українських робітників, а польські жінки – на українок (ця проблема є, одначе мало хто про неї нині говорить).

Подібне можна сказати і про історичні дискусії. Туск та його уряд навряд поставить проблемні питання історії наших двох держав у центр уваги. Проте вони самі по собі не пропадуть з польського політичного та наукового дискурсу.

Дональд Туск, тоді Президент Ради Європейського Союзу, під час візиту до Києва, 8 липня 2019 року.

Не варто також надто мріяти про те, що новий очільник уряду Польщі усе докорінно змінить у відносинах Варшави та Києва. Колись він грав разом із Меркель у політику задобрювання Путіна та навіть займався «перезавантаженням» відносин Варшави та Москви. Це ж саме керманич Кремля називав Туска «нашою людиною у Варшаві». Тому давайте все ж дивитися на регіональну, та й на глобальну політику, без жодних ілюзій.

Польща зараз наш стратегічний партнер. Сподіваємося, що за нового уряду відносини наших держав стануть більш зрозумілими та передбачуваними, що ті проблеми, які до того були, хоча б частково, зникнуть.

Тим не менш, вкотре зазначимо: Польща залишиться Польщею – її політична еліта ставитиме інтереси власної держави понад усе. Що стосується формування коаліції та інших політичних процесів у Варшаві, то тут варто спокійно усвідомити: певний час польським елітам буде не до нас. І це потрібно мати на увазі.