Доброволець із позивним Яшка став легендою ще у 2014 році. Його знали всі, хто восени того року опинився в Пісках та Донецькому аеропорті. Він корегував артилерію з найвищої точки селища – вишки Небо. Воював і в самому аеропорті, паралельно співпрацюючи з волонтерами і добуваючи допомогу підрозділу. Він викликав тільки сильні емоції – його або любили, або не могли навіть чути цей позивний, бо він був різкий, не мовчав, коли вважав за потрібне сказати, і примудрявся опинятися в найгарячіших ситуаціях. Після добровольчого підрозділу Яшка оформився в 3-ій окремий полк спеціального призначення. І повномасштабний наступ зустрів саме в його лавах – на посаді командира групи. На початку березня 2022 року Яшка з побратимами був в Ізюмі. 9 березня надійшла страшна звістка, що боєць загинув. Витягти його з-під завалів будівлі, розбомбленої авіабомбами, не було можливості і часу. Його побратими знали, де саме залишився Яшка. Як тільки з Ізюму вигнали росіян у вересні минулого року, його друг, позивний Алі, миттєво поїхав туди – навпроти розбитого готелю "Сім вітрів", у промислових будівлях офіцер і лежав рівно півроку. З того часу на широкий загал відкрили ім’я бійця: Роман Косенко. За роки російсько-української війни він пройшов гідний шлях від добровольця до командира групи, офіцера.

Яшка на позиції "Небо" в Пісках. 2014 рік

Саме про те, як Алі знайшов друга, ми і розповідаємо.

"ДУМАВ, ПРИЙДЕТЬСЯ ШУКАТИ ЯКІСЬ ЧАСТИНИ ЯШКИ – КІСТКИ, ЧАСТИНИ ТІЛА. А ВІН МУМІФІКУВАВСЯ"

-Для мене дуже важливо, що Рома вдома, в Києві, ми можемо до нього приїздити, — говорить офіцер Сил Спеціальних операцій позивний Алі. — Я стовідсотково знаю, що це Рома. У мене є досвід опізнання загиблих, тіла яких не відразу вдалося забрати. Мені вже приходилося повертати тіла наших загиблих бійців. Вперше це сталося у червні 2014 року. Аби забрати вісім тіл бійців — семеро з нашого підрозділу, один – з 72-ої бригади, я навіть заїхав у вже окупований Луганськ – я ж родом з тих місць, прописка у мене місцева. Тож кращого кандидата, щоб провести цю операцію, мабуть, і не було. Тоді також була спека, як і влітку 2022 року.

Я до чого це згадую. Хочу провести паралель між загибеллю Роми і загибеллю групи підполковника Юрія Коваленка при штурмі Ізвариного. Загиблих за добу відправили в морг найближчого містечка, але можна сказати, що то був умовний морг… Я звернув увагу, в якому жахливому стані тіла, коли перевантажували їх в машину з моргу. Та ще й по дорозі на українську територію нас затримала ФСБ, ми декілька годин стояли на самій спеці. Коли моїх побратимів опізнавали мами та дружини, не могли побачити в привезених тілах рідних, настільки вони змінилися за цей час… Тому я сам страшенно переживав, чи впізнаю Яшку, який півроку пролежав під завалами – ще й усе спекотне літо. Думав, прийдеться шукати якісь його частини, кістки, руки, ноги… Але Яшка муміфікувався. Він не змінився зовсім! Це неймовірно, якесь диво. Коли я його дістав, відчув дві емоції: горе, страждання – і одночасно радість. Не розумів, що зі мною відбувається. Я кричав. Тримав тіло друга і радів. Пацани казали: "Бігом звідси". Ми були на пробитих колесах, навколо все ще літало, стріляло. Але мені було все одно. Я знайшов друга.

- Ви дістали Яшку в перший же день звільнення Ізюма…

- В перший чи другий. Групи, які там працювали, попереджали: "Туди не треба іти, хлопці, ви загинете". Це околиця міста, ще ішли бої, постійно працювала артилерія.

-Коли і як ти дізнався про загибель Яшки?

- Мені подзвонили вночі 9 березня і сказали: "Яшки більше немає". З того моменту моє життя стало іншим. Назавжди. Зразу всіх деталей я не знав. Ми ж всі були в русі, активно пересувалися. Почав дізнаватися, що і як сталося. Пізніше зустрівся з хлопцями з його групи. Вони сказали: "Там все розтрощено. Яшку не встигли витягнути. Він залишився в бункері. Поверхи склалися". Дали координати будівлі.

Я постійно думав про місце загибелі друга. Що мені туди потрібно потрапити. Та й Яшка почав мені снитися. Я його питав: "Рома! Що ти, де ти, як ти?" І бачив вишку, будівлю. Він стоїть клацає в телефоні і мене наче вичитує: "Ну що? Ласкаво просимо у Вальгаллу!" Іноді у мене плуталися реальність і сон. Він каже: "Так вийшло. Ти бачив, як вони перли? Я що, по-твоєму, мав відступити? Ні! Не повинен!" Він же і в реальності мені таке казав: "Ніколи не буду здавати позицій. Буду стояти на смерть". Я бачив зелену траву, вхід в будівлю, вишку мобільного зв’язку поруч. Вже на місці я спочатку знайшов ноги, фотографію яких мені присилали… Відзняв відео і переслав командиру: "Бачите ці ноги, що на фотографії, яку мені скидали? Але Яша не тут. Це бійці 81 бригади"… І почав шукати Яшку…

-Ви ж дістали з-під завалів і цих загиблих – десантників…

-Так. На цеглі написали імена знайдених бійців, щоб їхні побратими знали точне місце, де вони лежали. І пішов далі, просто згадуючи свій сон. Ще й думав: це мої думки чи якась брехня? Повернувся і бачу будівлю. Уві сні вона була цілою, а тут розбита. Дивлюся – вишка. Пішов до неї.

Став: Рома десь тут. Дивлюся під ноги – а я стою просто на ньому. У мене був шок. Він лежав під плитою. А я на ній стояв. Фактично у нього на животі. Я побачив бороду, грудну клітину, руки. Встав на коліна… І тут прильот. Кажу своїм: "Пацани, ми звідси не уходимо". Відкопали Яшку дуже акуратно.

-Скільки ви відкопували тіло?

- П’ять-шість годин, тому що потрібно було акуратно діяти. Я не хотів його пошкодити. Хотів дістати таким, яким він був. Це все для мене було важливо. Я і в ті години ставився до нього, як до живого. Він і є для мене живий…

Цей знімок зроблено під час відкопування тіла Яшки з-під завалів

- Ти з ним розмовляв, коли діставав?

- Звичайно! Казав: "Ромко, зараз ти поїдеш додому. Я тебе забираю". Сказав: "Ромо, ти повертаєшся на щиті".

Коли ми його положили в машину, мені було все одно, що з нами може статися. Ми були навіть готові піти в інший світ. В очах побратимів, які були зі мною — Акула, Батя і Шок, я не бачив страху.

- Інші хлопці зберіглися так само добре, як Яшка?

- Ні. Тіла десантників сильно пошкодилися.

-Ти кажеш, що їхні тіла розклалися, ти бачив у 2014 році, що відбувається з тілами на спеці, але як так вийшло, що Яшка зберігся?

- Так. Це був Яшка! Борода, ніс, очі, брови, вуха цілі, підбороддя, губи... Це наука. Нічого надприродного. Вапняний пил, який знаходився на бетонних плитах, осів на тіло Роми. 9 березня вдарили морози, зцементували той пил. Потім були ще прильоти, пилюка продовжувала сипатися. І його надійно закрило, до тіла не було доступу кисню, тому Рома і залишився таким, яким був. У нього цілі шкіра, кості, сухожилля. Від нього не було запаху. Це неймовірно.

"ЯШКА ЗАГИНУВ, ЯК ВОЇН, — ЗІ ЗБРОЄЮ В РУКАХ. ВОНА ВСЯ БУЛА ПРИ НЬОМУ"

-Коли ви з Яшкою почали спілкуватися?

- Ми познайомилися у Верхньоторецкому на позиції "Олімп". Я був командиром відділення. А Яшка ще перебував у лавах добровольців. Він підійшов до мене, почав розповідати про себе: Майдан, подорожі автостопом по росії, Грузії, ставлення кацапів до нас. Саме тоді він багато чого зрозумів. Яшка мав критичне мислення – швидко розпізнавав, хто є хто. Він зразу окреслив, хто наш ворог. І цей ворог не дасть нам жити, його потрібно знищити, — завжди вважав він. Ми часто стояли разом в нарядах.

Коли мені було погано, Яшка мене обіймав: "Іскандер, заспокойся!" Ніколи цього не соромився. І я давав волю емоціям, міг плакати при ньому. А він: "У мене є мед. Давай заваримо чай!" Рома – це людина-природа.

Якось на навчаннях лежимо з ним в палатці, спимо. Тільки сонце сходить, п’ята ранку, трава в росі – він роздягається догола, виходить з палатки і стрибає в росу: "Хочу побути з природою!" І купається в росі… "Рома, ну ти даєш", — я сміявся. Інші хлопці цього не розуміли, тому що у багатьох на першому плані матеріальне, зарплатня. А у нього були інші інтереси. Або ми сидимо з Ромою, їмо… Розмовляємо про Одіна, про природу. Він: "Викликаємо таксиста!" І їдемо шукати найбільший дуб, щоб з ним… обійматися. Таксист думає: ненормальні. І крутить пальцем біля скроні. Пообіймали дуб, сіли в машину і поїхали назад…

- Рома постійно жартував...

- Його жарти – це просто ліки. Вони дуже доречні.

- Дошкульні?

- Ні! Він з таким високим інтелектом, знає англійську мову, вихований, добрий, щедрий, чарівний… Він сам чарівник. Чесне слово! Його жарти призводили до того, що ти постійно посміхався. А повар який – від душі! "Не нервуйся, не переживай. Я тобі зараз такий борщ зварю..." Як можна жити без цієї людини?

Якось Яшка спитав: "Можна до вас в полк потрапити?" Я відповів: "Чому ж не можна". Розповів про нього командиру групи Чарлі. Він відправив його на інтенсив – спеціальний підготовчий курс. Він його пройшов. Відео мені висилав після закінчення.

До речі, він завжди мені казав: "Коли війна закінчиться, прийму іслам". А я такий мусульманин, який сало їсть… На навчаннях в Чорному лісі дуже хотів їсти, а бійці якраз сало нарізали. Я не витримав і почав їсти. Моя віра і моя релігія дуже прості. Якось Ромі я пояснив: "Я роблю погано – мені погано. Роблю добре – мені легше стає. Так що і ти не заморочуйся. Роби хороші вчинки і йди вперед. У нас, Ромо, попереду багато справ. Нам потрібно і в Індію з’їздити. І автостопом мандрувати".

-Не уявляю, як ти чекав, коли звільнять Ізюм…

- Постійно слідкував за тим, що тут відбувалося.

-Тобі було важливо знайти його?

- Іноді я набирав номер Яшки – забував, що його немає… Потім дивився на телефон і думав, що з глузду з’їжджаю. У мене, як у маніяка, була ідея фікс: коли буде змога, я туди увірвусь і мені все одно, навіть якщо сам там загину, але друга знайду.

- Яшкина мама сподівалася на те, що він потрапив у полон, що він живий…

- Я з нею час від часу говорив. Вона питала, чи правда, що Яшка загинув. Не хотіла вірити. Я сказав: "Так, його більше немає". Вона почала плакати. Я її заспокоював і говорив: "Не плачте. Ви мама Народного героя, офіцера Сил спеціальних операцій, якого нагороджено орденом Богдана Хмельницького. Яшка – воїн. Йому 36 років. Він сказав: "Я загину із зброєю в руках". Ви маєте розуміти, що народили воїна і виховали – воїна. У нього був такий характер. Це потрібно прийняти. Коли з кимось про нього говорите – тримайте стрій, дивіться в очі, називайте речі своїми іменами". Вона заспокоїлася після цієї розмови. Коли я знайшов Яшку, його пістолет та автомат були при ньому. Він загинув, як Воїн, зі зброєю в руках.

Днями в Ізюмі, біля будівлі, де загинув офіцер Роман Косенко, друг Яшка, з’явилася така пам’ятна дошка

- Коли ти знайшов і забрав тіло друга, набрав маму?

- Там не було зв’язку. Потрібно було спочатку виїхати. А там ще ішли бої. Так що Рома добу зі мною ще попрацював. Після цього пекла ми приїхали в Краматорськ. Потрібно було зробити всі документи, дотриматися всіх формальностей. В моргу лікарні Краматорська засвідчили, що в кишенях у Яшки були його документи, посвідчення офіцера, мобільний телефон, його баф, ліхтарик, ніж, розгрузка. Все Ромине.

- Ти думав, що буде війна?

- Звичайно. Я ненавиджу кацапів за чеченців — за Джохара Дудаєва, Басаєва, Ілаєва. Я за них мщуся.

І батько, а він азербайджанець за національністю, казав мені: "Ця тварина путін не дасть нікому життя. Скільки крові він пролив, аби його туди поставити, і скільки потрібно пролити, щоб його тепер зняти". Тато прищепив мені любов до чеченського народу, до волі. Вчив: "Ніколи не будь шакалом. Краще один день прожити, як лев, ніж все життя бути шакалом". Мій рідний старший брат воює у 92-ій бригаді, пішов в армію у 2017 році. Молодший двоюрідний брат, син маминої сестри, також воює. Його мама, моя тітка Ольга, — військовий медик. Я сам з 2011 року в лавах Збройних сил України.

- Чому ти носиш позивний Алі?

- Декілька версій. Був такий боксер — Мухаммед Алі. І у пророка Мухаммеда був двоюрідний брат — Алі. Так я і взяв собі такий позивний.

- Але на формі у тебе нашивка Дудаєв…

- Це повага до Джохара Дудаєва. Я продовжую чеченську війну, тільки вже свою, саме тут. І ми маємо вийти на наші кордони 1991 року. Нас не перемогти ні при якому розкладі. Навіть застосування локального тактичного ядерного удару не змінить картину.

Віолетта Кіртока, Цензор. НЕТ