“Говорячи про культурну дипломатію, я маю на увазі чітку, нормально прописану державну культурну політику. Якби ми говорили про державну культурну політику років 10 років тому, у багатьох моїх колег та й в мене самого це викликало б настороження. Мовляв, втручання держави в культурні процеси дуже часто призводить до встановлення певних обмежень, до певної цензури. Але зараз ми бачимо, що тут не йдеться про патерналізм, тут йдеться про те, що це дуже важлива складова нашого опору”, — говорить Сергій Жадан.

На підтримку свої тези він навів два приклади. Перший стосувався Грузії.

“Я пам’ятаю, як Грузія подала заявку на те, щоб бути почесним гостем Франкфуртського книжкового ярмарку. Це найбільший книжковий захід у світі. І грузини до цього поставилися дуже відповідально. Вони започаткували міжнародний літературний фестиваль, куди щороку запрошували багатьох іноземних авторів і журналістів, щоб вони побачили, що таке Грузія.

По-друге, вони започаткували державну перекладацьку програму. Почали перекладати іноземних авторів на грузинську, а грузинських авторів — різними мовами.

Через кілька років вони отримали право бути почесним гостем у Франкфурті. Це був для них справжній культурний і літературний прорив. Це конкретна річ, яку без держави, на превеликий жаль, грузинське суспільство не зробило б. Грузинські видавці не зробили б, бо це зовсім інший масштаб, зовсім інше калібрування”, — зауважив письменник.

Другий приклад він навів щодо Нюрнберга.

“Два роки тому, до початку цієї Великої війни, місто Нюрнберг в Німеччині претендувало на отримання звання культурної столиці Європи. Вони звернулися до кількох людей, кількох інституцій, щоби представити себе. Мене попросили написати текст про це місто, тому що Харків і Нюрнберг — міста-партнери. Я написав текст, вони подали заявку, та не виграли її. Але я переконаний, що в майбутньому вони обов’язково її отримають, і Нюрнберг буде культурною столицею, тому що це послідовна стратегічна політика міста, міської влади, мешканців. Вони налаштовані на те, щоб отримати це звання”, — заявив Жадан.

Згадав він також Польщу, яка з 90-х років мала “чітку прогресивну культурну політику на міжнародному рівні” і створила низку інституцій, які ми власне узяли за зразок — Український інститут книги, приміром, та інші державні структури, “які кардинально змінили культурну карту України та представлення України у світі”.

“Якщо в 90-х роках українська культура в Європі — це був видавець, який тягнув на собі торбу з книжками, або письменник, який їхав автобусом з пересадками на фестиваль, то вже 5 років тому це були державні павільйони, державна українська суб’єктність”, — зауважив Жадан.

На його думку, Україна повинна мати сильну культурну оборону на державному рівні, оскільки у майбутньому нам не оминути війни культури з Росією.

Олексій Данілов: Потрібен план України, а не стратегії щодо Росії

“Як би ми не хотіли не спілкуватися з росіянами, росіяни далі будуть вперто сюди лізти. Ми ж не питаємо, наприклад, тарганів, хочуть вони нашої думки чи не хочуть, вони просто лізуть, тому що в них така природа, така природа їхньої цивілізації.

Ми маємо бути готові до культурної оборони, вона не менше важлива, ніж збройна. Мовний захист, культурний, інституційний, захист нашого інформаційного простору, безперечно, має відбуватися на державному, стратегічному рівні. Це не можуть на себе перебирати активісти. Себто вони мають і повинні до цього долучатися і брати в цьому участь, але, зрозуміло, що це має бути єдина державна політика. Вона є в більшості країн. Є в Америці, є у Франції, яка захищає себе від англомовного світу, який її оточує. Французи доволі жорсткі в захисті своєї мови, видавничого бізнесу, попкультури і попмузики. Вони розуміють: якщо вони дадуть слабину, французьку мову буде вимито звідти”, — каже Сергій Жадан.

Ігор Ліскі: «Ми мали б значно більше зброї та можливостей, якби запропонували світу зрозумілий план перемоги над Росією»

На його думку, навіть після нашої Перемоги над Росією збройна війна переросте у світоглядну.

“Я розумію, що зараз найважливіше відбувається на лінії фронту, на полі бою. Але пам’ятаєте фразу: коли говорять гармати, музи мовчать. Якщо ми сьогодні говоримо про майбутнє і спробуємо уявити той момент, коли гармати замовкнуть, мені здається очевидним те, що війна не закінчиться. Просто далі триватиме війна культури. Війна культури, війна світоглядів, війна ідентичностей. Це справді марафон”, — констатує письменник.

І для української культури це виклик, додає він.

“Це стосується культурної сфери, гуманітарної, освітньої сфери. Для нас це нова ситуація. У нас цього раніше не було. Багато до чого ми виявилися неготовими, багато в чому ми не можемо досі проговорити якісь свої головні тези, виробити свої наративи. Ми дуже часто помиляємося інтонаційно, дуже часто помиляємося, використовуючи якісь аргументи, і через це ми не завжди переконливі, через це ми не завжди зрозумілі.

Це величезний виклик для всієї української культури. Але, мені здається, що якраз культура українська показує за ці півтора року, наскільки вона дійсно здатна трансформуватися, наскільки вона здатна відповідати цим викликам, наскільки вона здатна дорослішати. Це для нас дуже оптимістичний сигнал”, — резюмував Сергій Жадан.