Вы находитесь здесь:Главная/СМАРТ-БЛОГИ/Краснокутский Сергей
18.05.2013

“Мене підставили. Кушнір та Суслик — суки”

19 травня – минають треті роковини трагічної загибелі Валентина Дзьоня - 22-річного слідчого Староміського райвідділу міліції. Він був досить молодою людиною, але разом з тим, людиною з цілком зрілим та сформованим відчуттям справедливості. Нажаль, саме його внутрішнє прагнення стояти на варті закону, карати винних та виправдовувати обмовлених, стало для нього непоправним жартом долі. Адже, так сталося, що Валентин потрапив в середовище чітко-налагодженої системи, де чинять не правосуддя, а самосуд; де головний не закон, а начальник; де гроші вирішують - хто має бути покараним, а хто мертвим… Кожен гвинтик цього смертоносного механізму виконує функцію, на яку запрограмований, кожен по команді збреше, підробить, підкине, сфальсифікує. Незгодні, порядні і принципові там просто не виживають…

Мене підставили. Кушнір та Суслик — суки

 

19 травня – минають треті роковини трагічної загибелі Валентина Дзьоня - 22-річного слідчого Староміського райвідділу міліції. Він був досить молодою людиною, але разом з тим, людиною з цілком зрілим та сформованим відчуттям справедливості. Нажаль, саме його внутрішнє прагнення стояти на варті закону, карати винних та виправдовувати обмовлених, стало для нього непоправним жартом долі. Адже, так сталося, що Валентин потрапив в середовище чітко-налагодженої системи, де чинять не правосуддя, а самосуд; де головний не закон, а начальник; де гроші вирішують - хто має бути покараним, а хто мертвим… Кожен гвинтик цього смертоносного механізму виконує функцію, на яку запрограмований, кожен по команді збреше, підробить, підкине, сфальсифікує. Незгодні, порядні і принципові там просто не виживають…

 

Саксофон, КВН і друзі

Навчався Валентин на відмінно, до кримінальної справи підшиті три його дипломи про здобуття повної вищої освіти за спеціальністю “Правознавство” (бакалавра, спеціаліста та магістра) в Одеському державному університеті внутрішніх справ. Всі три - з відзнакою. Після здобуття фаху юриста, Валентин планував навчатися в ад'юнктурі Одеського юридичного університету, але перед тим вирішив попрактикуватись, тому пішов працювати слідчим.

Валентин ріс справжнім чоловіком, адже мав з кого брати приклад - особливим взірцем для хлопця змалечку був його батько – учасник ліквідації аварії на ЧАЕС, інвалід війни 3-ої групи, сьогодні — пенсіонер МВС, людина, яка 26 років віддала служінню державі. Старший брат Валентина - Сергій теж пішов батьковими стопами, сьогодні він працює заступником начальника СКР Замостянського РВ ВМУ ГУМВС області. Тож, Валентин завжди відчував за плечима надійний тил – сім`ю. Відтак, як і будь-яку нормальну людину, його не засмучували повсякденні негаразди, побутові проблеми чи робочі моменти. Він готувався до непростого майбутнього на службі, тому все, що траплялось в житті сприймав, як життєвий досвід - оступався, робив висновки, вставав і йшов далі.

Версія самогубства Валентина не вкладається в голові у його батьків та колег, як і у всіх хто його добре знав. Одногрупники та друзі Валентина приїжджали на судові засідання, розповідали слідству про те, яким життєрадісним і товариським був їхній друг. Слідство не повірило. З'явились “зацікавлені” особи, які почали підтверджувати вигадану версію свідків - співробітників Староміського РВ - схильність до суїциду через дивакуватість поведінки, яка виражалася у відчуженні від зовнішнього реального світу, не сприйнятті соціумом.

- Про яке відчудження і несприйняття вони говорять? - дивуються друзі та однокурсники хлопця. Колега Валентина по навчанню в Одеському юридичному інституті Ігор Кротов розповів, що Валентин захоплювався музикою, був діджеєм в команді КВК університету.

А одногрупниця Катерина Вахненко згадує:

- Він захоплювався музикою, брав участь у художній самодіяльності інституту, на стресові ситуації реагував, як усі звичайні люди, незрозумілі вчинки та висловлювання, ознак підвищеної навіюваності та схильності до фантазування я за ним не помічала, - запевняє дівчина.

Олексій Кремльов — сусід Валентина по кімнаті в гуртожитку також збентежений:

- Під час проживання з Дзьонем В.В. в одному приміщенні упродовж року я не чув від нього висловлювань стосовно суїциду, на зауваження керівництва він реагував адекватно, відмінно навчався, захоплювався грою на саксофоні, конфліктів не мав, поводився шляхетно.

Про смерть молодого слідчого в Староміському райвідділі міліції сьогодні знають всюди — батьки Валентина за три роки оббили пороги усіх місцевих установ та чиновників, які могли б посприяти об'єктивному слідству. Нажаль, через потужну “правоохоронну кришу” вбивць, добиватися справедливості їм надзвичайно важко. Але, багато хто з “перевертнів у погонах”, які “кришували” вбивць 22-річного Валентина, вже у відставці, на пенсії або на інших посадах. Тому сьогодні, як ніколи, Валентин Іванович та Людмила Павлівна мають надію покарати тих, хто забрав у них сина, а головне - відновити його офіцерську честь та гідність.

 

Звідки риба гниє?

Спецповідомлення від 20 травня 2010 року служби внутрішньої безпеки ГУБОЗ МВС України у Вінницькій області, містить інформацію, що «при спробі заступника начальника слідчого відділення Суслика М.П. проникнути до кабінету № 207 - Дзьонь В.В. вихопив з кобури Суслика М.П., закріплену за ним табельну вогнепальну зброю ПМ серія НР № 7604 і застрелився». Версію про те, що Валентин Дзьонь вихопив пістолет у Суслика з кобури підтверджує в протоколі допиту фельдшер станції швидкої медичної допомоги Педосич О.П. та лікар Калужний. Те ж саме передали у міліцейському зведенні, яке підписав тодішній виконуючий обов’язки начальника райвідділу Іван Бондаренко.

Але після того, як приїхав колишній заступник начальника ГУ УМВС у Вінницькій області Анатолій Хорзов, у відділку відбулась нарада слідчих, за результатами якої Максим Суслик висунув нову версію, що нібито Валентин Дзьонь викрав пістолет із його сейфа і застрелився сидячи в своєму кабінеті за робочим столом колеги-слідчого.

- Колишній заступник начальника УМВС області Хорзов почав вигороджувати свого родича Володимира Кушніра, тому на тій нараді вони домовились про спільну версію “самогубства” сина, - каже батько вбитого слідчого Валентин Дзьонь-старший.

За його словами, саме тодішнє керівництво Валентина — начальник слідчого відділення Володимир Кушнір та його заступник Максим Суслик вчинили цей злочин. За кілька днів до трагедії Валентин розповів батьку, що Володимир Кушнір змушує його порушити кримінальну справу по факту, який не містив, на думку Валентина, складу злочину. Але Володимир Кушнір пригрозив: “Якщо ти не порушиш в даному випадку справу, то справа буде порушена проти тебе”.

Мати Валенина - Людмила Павлівна, під час допиту також наголошувала на тому, що Кушнір та його заступник Суслик “...змушують відкривати незаконні кримінальні справи, щоб потім отримувати від родичів, осіб відносно яких порушено справи, матеріальну винагороду, ціну якої, вони вказували самі. Також він розповів про свій конкретний випадок, а саме по якомусь “наркоману”, відносно якого сина змусили порушити справу.” (цитата з протоколу допиту потерпілої Дзьонь Л.П. від 29 травня 2010 року)

Старший брат Валентина - Сергій пригадує розмову, під час якої молодий слідчий питав поради у брата - досвідченого правоохоронця. Мова йша про того самого “наркомана”, який порушив підписку про невиїзд і якому Кушнір та Суслик хотіли “приплести” кримінал, аби були переконливіші підстави для матері “наркомана” розщедритись на кругленьку суму.

“... він запитав мене, що йому робити, адже є матеріали адміністративного правопорушення, і по ним є затримана людина, але керівництво Кушнір та Суслик вимагають затримати дану людину по ст.115 КПК України. По словам Валентина, в цьому випадку не було законних підстав затримувати людину. Я йому відповів, щоб він почитав законодавство і ще раз поговорив з керінвиками з цього питання. На що Валентин погодився. Більше до цього питання ми не поверталися...” (протокол допиту Дзьонь С.В. від 29 травня 2010 року)

Разом з тим, той самий так званий “наркоман” М.Литвинов, якому насправді наркотичні засоби були підкинуті,та його адвокат О.Воронцова на допитах підвердили, що ВалентинДзьонь мав конфлікт з Володимиром Кушніром і Максимом Сусликом незадовго до загибелі. Цей конфлікт міг супроводжуватися застосуванням сили та погрожуванням оголеною зброєю Валентину, адже останній незнаходив законних підстав подальшого затримання М.Литвинова по ст. 115 КПК України (обмеження волі) за сфальсифікованими матеріалами кримінальної справи.

Ще один факт - протокол очної ставки між батьком Валентина Дзьоня — Валентином Івановичем і Володимиром Кушніром, згідно якого останній визнає конфлікт між ним та померлим Валентином з приводу затримання М.Литвинова: «Я при усіх присутніх на нараді сказав, що слідчий Дзьонь В.В. в ІТТ не поїхав і зараз випустять обвинуваченого Литвинова М.М.».

 

А судді хто?

Поведінка судді Вінницького суду Ігоря Чернюка пояснюється його особистою зацікавленістю в “правельних” для суду результатах справи, адже, саме суддя І.Чернюк розглядав кримінальну справу за обвинуваченням М.Литвинова, відтак він, власне, і постановив обвинувальний вирок.

Тож при об’єктивному розгляді справи, обґрунтовані сумніви Валентина у винуватості Литвинова, в подальшому могли б стати підставою для перегляду вироку у справі за його обвинуваченням. Зважаючи на це, суддя Чернюк мав би заявити самовідвід, утім не зробив цього. Таким чином, він отримав повноваження і, відповідно, виніс незаконні і необґрунтовані постанови.

На сьогодні, усе на що спромігся Вінницький міський суд – це засудити Максима Суслика за ч.1 ст. 367, та ч.2 ст. 367 КК України до 4 років позбавлення волі. Але, тут таки, на підставі ст.75 КК України Суслика легко і просто (!) звільняють від відбування основного покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк на 2 роки. Також його було позбавлено права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов'язків на установах, підприємствах організаціях всіх форм власності строком на 3 роки. Тобто, все, що вимагає вінницьке судочинство від Максима - тихенько відсидиться кілька років, а потім він зможе далі спокійно жити, навіть на службі в органах зможе відновитись.

Втім батьки вбитого Валентина навіть не думають так легко здаватися, адже мають на руках массу неоспоримих доказів насильницької смерті сина. Вони вказують на неповноту дізнання та досудового слідства і вимагають скасування такого поблажливого вироку, а також повернення кримінальної справи на додаткове розслідування. Головне - для цього вони мають об'єктивні підстави - висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, не підтверджуються доказами, дослідженнями в судовому засіданні, а також містять істотні суперечності. Більше того, власне версія про самогубство Валентина Дзьоня так і не знайшла свого підтвердження ні в досудовому, ні в судовому слідстві.

 

Факти – річ уперта

Валентин Іванович та Людмила Павлівна переконані - кримінальна справа є сфабрикованою, адже вирок міського суду грунтується на показах підсудного та свідків, які кардинально різняться між собою та суперечать один одному, а головне - на експертних висновках, які суперечать здоровому глузду.

Наприклад, висновок судово-медичної експертизи, яка запевняє, що відстань між 5 та 11 ребром Валентина - 2,5 см. Або, з порівняння висновків судово-медичної і балістичної експертиз та акту судово-медичного дослідження трупа виходить, що постріл та раневий канал мають абсолютно різні напрямки. Також, у висновку судового експерта-імунолога зазначається, що кров померлого віднесена до 3 групи, а згідноз особистою карткою амбулаторного хворого Дзьоня В.В. його кров належить до 1 групи.

Зокрема, батьки Валентина вказують на кілька кричущих обставин, які свідчать, що їхній син помер, все-таки, від насильницької смерті. Перш за все — це встановлені експертизою 23 садини та рани різної форми і різної ступені утворення на обличчі та голові Валентина, які виникли від дії тупого предмета, незадовго до смерті. Суд, звичайно, не забажав встановлювати ким і за яких обставин були заподіяні тілесні ушкодження, мовляв, після смертельного пострілу Валентин при падінні з крісла (!) 23 рази вдарився об оточуючі предмети (а саме: об пластикову стереофонічну колоку, попільничку, плінтус, трубу опалення). Більше того, тілесні ушкодження голови і обличчя потерпілого були не з боку падіння, а з протилежної сторони голови – зліва та зверху. Подібних розбіжностей, суперечностей і неточностей в справі дуже багато.

- В першу чергу, дії Максима Суслика неправильно кваліфіковані слідчим обласної прокуратури за ч.2 ст.367 КК України (службова недбалість, що спричинила тяжкі наслідки). З матеріалів кримінальної справи видно, що дії засудженого підлягають кваліфікації за ч.1 ст. 115 КК України (умисне вбивство) та ч.3 ст.365 КК України (перевищення влади або службових повноважень, які спричинили тяжкі наслідки), - переконаний Валентин Дзьонь-старший. Він каже, що ця кваліфікація дій Суслика підтверджується фактами:

Факт викрадення Валентином Дзьонем зброї з метою вчинення самогубства спростовує висновок судової трасологічної експертизи, згідно з яким замок кабінету, у якому знаходився сейф з пістолетом Максима Суслика сторонніми предметами не відкривався, слідів від подряпин і потертостей на внутрішніх деталях немає. Більше того, замок не відмикали та не замикали особисті ключі Валентина. Також на пістолеті, з якого нібито стрілявся Валентин, не знайдено жодних слідів пальців рук. Як таке могло статися, якщо Максим Суслик заступаючи на чергування отримував зброю від чергового, перевіряв її, споряджав магазини набоями, а Валентин Дзьонь, за версією свідків, взяв пістолет з сейфу і власноруч вистрелив в себе. На зброї мали б залишитись відбитки пальців, як мінімум двох осіб. Мабуть немає потреби пояснювати, що факт відсутності відбитків говорить про одне — пістолет витирали! Крім того,висновком експерта судової експртизи підтверджено, що текстильні волокна з правої і лівої рук Валентина Дзьоня не походять від ниток прошивки кобури Максима Суслика, тож виходить, що Валентин не тільки пістолет в руках не тримав, він і до кобури не торкався.

Основні фігуранти справи начальник слідчого відділку Володимир Кушнір, його заступник Максим Суслик та слідча Ольга Цвях очевидно в паніці навіть не зуміли домовитись про деталі своїх свідчень, адже те, що вони показали при відтворенні обстановки і їхні описи обставин події, помітно різняться один від іншого.

Наприклад, протоколом огляду місця події кабінету було встановлено, що кульовий отвір розташований в стіні на 1,33 м. від підлоги. Разом з тим, якщо вірити свідченням О.Цвях щодо положення тіла Валентина (вона вважає, що Валентин сидів на стільці, руки були схрещені на грудях, спину тримав рівно і опирався ліктями на стіл), то постріл мав би бути виконаний у напрямку спереду назад, знизу догори. Втім, в акті судово-медичного дослідження трупа зазначається: «напрямок ранового каналу вогнепального кульового ушкодження в тілі Дзьоня В.В. згідно ушкоджених внутрішніх органів і ребер та відповідно анатомічній стійці є таким: «спереду назад, згори донизу, а саме від 5 до 11 ребра». Ці розбіжності не усунуті ні досудовим, ані судовим слідством. Тож, яким чином показання Цвях О.М про події, що відбувалися в момент пострілу можуть вважатися правдивими?

Обставини події після пострілу викладені тією ж трійцею — М.Сусликом, В.Кушніром та О.Цвях, теж дуже сумнівні і різняться між собою. Суслик каже, що після пострілу Валентин “...почав схилятися на стіл і крехтіти”. У версії Кушніра “...тіло Дзьоня В.В. почало схилятися на праву сторону”. А Цвях стверджує, що “...Дзьонь В.В. зробив видох, відхилився від столу та почав падати на праву сторону”.

Правдивість обставин події після пострілу в їхній інтерпритації не узгоджуються не лише між собою і з обстановкою, яка зафіксована на місці події, а й суперечать таким документам: акту судово-медичного дослідження трупа, висновку експерта судово-медичної експертизи трупа, висновку експерта судово-медичної експертизи речових доказів, висновку експерта комплексної судово-медичної та судово-балістичної експертиз. Останні дослідження показали, що після вогнепального поранення Валентин не міг самостійно пересуватися та здійснювати активні дії і відповідно не міг відхилятися від столу, як про це зазначає Цвях О.М..В змивах з правого кута столу, з правої ніжки столу та верхньої частини настінної планки під системний блок наявність крові не встановлено і тому Дзьонь В.В. не мігсхилятися і падати на праву сторону, як це зазначають Кушнір В.М. та Цвях О.М. У трупа зафіксовано сплетіння пальців рук, яке не властиве положенню пальців рук при стрільбі з пістолета. Пістолет не міг залишитися на столі після пострілу за наявності скоби, яка утримує пістолет і повинен був зміститися зі столу при паданні Валентина на підлогу. Сумнівною є можливість перекидання офісного стільця - вертушки на 5 роликах, який має властивість до ковзання і стійкість до перекидання. Більше того, на спинці крісла після пострілу не лише немає слідів крові, а й навіть немає отвору від кулі. Тобто, в стіні позаду крісла є отвір від кулі, а в його спинці немає! І головне - висновок експертизи матеріалів, речовин і виробів встановив, що “нашарування на офісному стільці та на предметах одягу Дзьоня В.В. не мають спільної родової належності”, тобто Валентин Дзьонь не мав до того крісла жодного відношення і ніколи на ньому не сидів.

 

Схильність до самогубства — спростовано

Суд, не взяв до уваги мотив, факт злочину та докази висновків експертів щодо насильницької смерті, тому, опираючись на вигадані покази свідків в судовому слідстві - співробітників слідчого відділу РВ, дійшов висновку, що 22-річний Валентин Дзьонь, був схильний до суїциду через нездатність долати труднощі та дивакувату поведінку. Але, разом з цим, схильність слідчого Дзьоня до суїциду спростовуються: свідоцтвом про проходження початкової підготовки; характеристикою на курсанта-практиканта; поданням на присвоєння спеціального звання «молодший сержант міліції» з вказівкою на те, що Дзьонь В.В. «за характером врівноважений, спокійний»; стислою характеристикою за результатами випускної атестації із зазначенням таких рис характеру Дзьоня В.В. як «сміливість, рішучість, організованість, здатність контролювати власні емоції»;позитивними службовими характеристиками начальників Староміського РВ ВМУ ГУМВС України у Вінницькій області Бондаренка І.М. та Дубецького Ю.О; атестацією на присвоєння спеціального звання «старший лейтенант міліції» у яких наголошується: « із знанням справи використовував набуті знання, в складних ситуаціях діяв професійно і швидко, спокійний, дисциплінований, старанний, фізично розвинений, в колективі користується повагою»; характеристикою директора Селищенської середньої загальноосвітньої школи 1-3 ступенів, у якій зазначається: “має велику силу волі, відповідальний, завжди готовий прийти на допомогу”; характеристикою класного керівника Селищенської середньої загальноосвітньої школи 1-3 ступенів, у якій зазначається: «вміє знайти компромісне рішення у важкій ситуації»; Характеристикою вчителя англійської мови Селищенської середньої загальноосвітньої школи 1-3 ступенів, у якій Дзьонь В.В. характеризується як «врівноважений і відповідальний»; протоколами допиту Володимира Кушніра, Максима Суслика, слідчих Степана Квача, Наталії Клюєвської, Наталії Кулібаби та ін. про те, що потерпілий не висловлював думок про самогубство; потоколом допиту практичного психолога О.М.Стрельчика стосовно того, що «суіцидальних схильностей Дзьонь В.В. не мав»; протоколом допиту свідка Анатолія Поповського, який стверджував, що в день смерті при спілкуванні з Дзьонем В.В. він не помітив у нього намірів покінчити життя самогубством; психодіагностичним вивченням особи Дзьоня В.В. під час проходження служби. Зокрема у тесті № 4 (незакінчені речення) Дзьонь Валентин писав: «думаю, що я достатньо здатний аби виконувати поставлені завдання», «майбутнє здається мені світлим і перспективним». За результатами психодіагностичного вивчення зазначалося: “явище швидка втомлюваність не спостерігається. Вірогідність прояву відкритої агресивної поведінки в значущих ситуаціях незначна”. А також актом №10 посмертної судово-психолого-психіатричної експертизи Дзьоня В.В. у якому йдеться: “на хронічне психічне захворювання не страждав, перебував поза будь-яким тимчасовим хворобливим розладом психічної діяльності, міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, при житті не було виявлено ознак схильності до самогубства”.

Більше того, центр практичної психології управління кадрового забезпечення неодноразово проводив психологічне тестування Валентина Дзьоня. Також, щодо Валентина, як і усіх інших працівників правоохоронних органів, велося психологічне супроводження службової діяльності, проводилось психологічне вивчення та картка-характеристика поведінки працівника ОВС.

Красномовним є і той факт, що до 19.05.2010 року на Валентина Дзьоня не було подано жодного ропорта на ім’я начальника Староміського РВ ВМУ УМВС у Вінницькій області, в тому, що молодий слідчий не виконував своїх обов’язків чи не міг працювати від В.Кушніра та М.Суслика.

 

Валентина вбили

Доказів підтвердження вбивства предостатньо, аби засудити винних у злочині для відбування покарання. Тільки от суд небажає брати до уваги факти, а керується лише витворами хворої фантазії псевдо-свідків співробітників слідчого відділення РВ.

Зокрема, суд ігнорує той факт, що в кабінеті № 207, незадовго до смертельного пострілу сталась бійка, а точніше жорстоке побиття Валентина. Про це свідчать рани на лиці та голові хлопця, про це говорить його батько, який приїхав на місце події ще до прибуття слідчої групи і бачив сліди бійки - перекинутий вазон, розсипану землю і розкидані на підлозі папери. Та й протоколом огляду місця події та допиту слідчого прокуратури Гупяка С.Л. також підтверджується, що на підлозі знаходився перекинутий горщик з квітами і під стільцем була розсипана земля.

Більше того, вбивство Валентина підтверджується протоколами допиту слідчих Фостуса О.І., Калачика О.Л., Гупяка С.Л., та прокурора м. Вінниці Семенюка В.А.. Вони в один голос запевняли, що вже після смерті Валентина Дзьоня, кобура від табельної зброї знаходилася на поясі у Максима Суслика!

Та все ж, головною обставиною, яка б мала переконати усіх, хто сумнівається, що Валентина застрелили — це визначення вхідного і вихідного отворів кулі. Тут все очевидно — стріляли у Валентина зі спини. Про це красномовно свідчать отвори в сорочці вбитого. На фотографії сорочки чітко видно, шо менший отвір (близько 1 см), який знаходиться на задній полі сорочки — вхідний, а більший (1,5х3,5 см) спереду сорочки — вихідний. Те, що навіть цей факт судове слідство спростовує, говорить лише про некомпетентність співробітників слідчого відділу вінницької обласної прокуратури, адже якби слідчий М.Горбатюк не прогулював пари із судової медицини то знав би, що:

“Вхідний отвір пострілу має, як правило, круглу чи овальну форму, його розмір відповідає діаметру кулі, краї отвору торочкуваті. У суконній тканині розщеплені волокна заповнюють просвіт отвору, тому в ній на перший погляд буває важко виявити вогнестрільний отвір. На шовкових, бавовняних та синтетичних тканинах отвір округлий із чітким дефектом тканини... Вихідний отвір у тканинах одягу при всіх дистанціях пострілу має різну форму: щілиноподібну, зірчасту, кутасту і т. ін. Правильної круглої форми отвір не має...” Цитата з курсу лекцій із судової медицини кандидата медичних наук, доцента, керівника кафедри судової медицини Національної академії внутрішніх справ України Аркадія Марчука.

 

У Кушніра та Суслика життя триває...

22 травня 2010 року Володимир Кушнір був звільнений з роботи, через тиждень 1.06 він мав би святкувати річницю свого “героїчного” перебування на посаді начальника слідчого відділку Староміського РВ ГУМВС. В цивілізованих країнах, потенційно-небезпечних осіб ізолюють від суспільства, а вінницьке керівництво УМВС не лише приставило до нього охорону на час досудового слідства, а й перепризначило Володимира Кушніра на іншу - ще більш престижну і грошовиту посаду — сьогодні Кушнір Володимир Миколайович - заступник начальника Державної міграційної служби - начальник міського відділу громадянства імміграції реєстрації фізичних осіб в м.Вінниці. Якщо розтлумачити по-простому, то саме ця людина сьогодні заправляє видачею закордонних паспортів усім вінничанам. Сам Кушнір заявляв в пресі, що його посада рівнозначна попередній, тобто за його логікою виходить, що смерть підлеглого — зовсім не привід для пониження його в званні чи посаді. Та все ж, цей жест виглядає, як апогей всієї корумпованої та злочинної системи правоохоронних органів, де діють лише закони кругової поруки, “бабла” та взаємовигоди.

Крім «успіхів» у кар’єрі, Володимир Кушнір - молодий сім`янин, чоловік та батько. Дивний збіг обставин - його дружина Олена народилася на одинь день раніше ніж Валентин Дзьонь - 20 вересня 1987 року... У 2008 році у Олени і Володимира народився син - Іван, якому 19 травня 2010 року було лише 2 роки. Але колись і йому буде 22 роки, може тоді, з висоти життєвого досвіду, Володимир зрозуміє чому батьки 22-річного Валентина так самовіддано виборюють справедливе покарання людям, через яких пішов з життя їхній син.

Іншому фігуранту справи - Максиму Суслику цьогоріч виповнилося 28 років. Він приватний підприємець районного рівня – власник європейської автомийки в Жмеринці. Також, молодик займається спортом, спілкується з друзями, їздить відпочивати, словом – живе.

На своїй сторінці в соціальній мережі Максим розміщує пафосні цитати, вирази і афоризми про добро і зло, про брехню та істину, про справедливість та амбіції, а також про те, що в людині зло живе, тільки якщо людина його «підгодовує»… А ще на сторінці Максима Суслика є фотоальбом, називається - «Приємні моменти життя». А у Валентина Дзьоня більше немає життя, він вже ніколи не переживе приємних моментів. Все, що залишилось йому - це «світла і вічна пам`ять»…

Тарасова правда

Поделится в:

Дополнительная информация

  • Регіон:: Винница
Прочитано 5515 раз

Оставить комментарий

 
 

СМАРТ-БЛОГИ